ЗГАДУВАТИ і рідко ВГАДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗГАДАТИ і рідко ІЗГАДАТИ, аю, аєш, док., перех. і з спол. що, як, з прийм. про, розм. за.
1. Відтворювати в пам'яті, свідомості події, обставини, образи і т. ін. минулого, відновлювати уявлення про кого-, що-небудь. [Олекса:] Сестро моя любая, якби ти знала, як часто я згадував тебе у поході!.. (Степан Васильченко, III, 1960, 46); Не будемо про те згадувати, що вже промайнуло-минуло (Панас Мирний, IV, 1955, 368); Скиба.. ще дужче нахмурив [брови] і щось став ізгадувати (Андрій Головко, I, 1957, 325); Я пишу мемуари. Згадую певний шматок життя, що мені він дорогий, і пишу про нього (Юрій Яновський, II, 1958, 31); Заспіває [Перебендя], та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином (Тарас Шевченко, I, 1963, 52); Вона, силкується щось ізгадати — і нічого не може (Борис Грінченко, I, 1963, 434); Яблуко лежить передо мною — Світле, аж прозоре, мов янтар. А згадаймо ж, працею якою У природи вирвано цей дар! (Максим Рильський, III, 1961, 79).
2. Побіжно називати кого-, що-небудь, коротко
повідомляти, зауважувати про когось, щось. Оксана
згадує в листі до мене, що ти противишся сій її подорожі
до Києва (Леся Українка, V, 1956, 425); Серед видатних
реалістів-критиків російської літератури Франко не один
раз згадував і Островського (Радянське літературознавство, 3, 1957, 49);
Довго Микола оповідає, а коли ненароком згадає чорта,
Іван хрестить груди під кептарем (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
329);
// перев. док., кому. Пригадати кому-небудь щось
сказане чи зроблене ним раніше. — 3 очей щезни, навіки
щезни, паскудо. — Це я тобі — паскуда?. Ще будеш
мені в ноги падати, будеш чоботи лизати, щоб найняв
у економію. Тоді я тобі згадаю твоє «паскудо» (Михайло Стельмах,
I, 1962, 393).
Згадувати (згадати) добрим словом кого — говорити
про кого-небудь щось хороше. В новім, великім людськім
храмі Хтось добрим словом і мене згадав (Іван Франко, X,
1954, 24); Згадувати (згадати) лихом (лихим,
поганим і т. ін. словом) кого — говорити про кого-небудь
щось погане, лаяти когось. — Не згадуйте нас
лихом... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 210); Січі та січовиків ніколи
не забуду, а лихим словом не згадаю (Леся Українка, V, 1956,
47); Не проти ночі (не при людях, не при хаті) згадувати
(згадуючи) — страшно або дуже неприємно згадувати.
— Ну, та цур їм, не проти ночі їх [бандитів]
згадувати, — сплюнув коваль, — є й окрім них об чім поговорити
(Андрій Головко, II, 1957, 181); Це [Параска] чиста сатана,
не при людях згадуючи (Нечуй-Левицький, II, 1956, 17); Не тим би
згадувати — висловлення жалю, що доводиться
говорити погано про кого-небудь. Старий наш пан,
покійник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим ні
за що (Марко Вовчок, I, 1955, 41).