ЗГОРІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до згоріти;
// у знач. прикм. [Міріам:] Вода боронить від
вогню живого, згорілу ж хату дарма поливати
(Леся Українка, II, 1951, 113); Так і залишився один бік
вулиці згорілий, а другий — цілісінький (Юрій Яновський, II,
1954, 34).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 519.