ЗГОРЯТИ, яю, яєш і ЗГОРАТИ, аю, аєш, недок., ЗГОРІТИ, рю, риш, док.
1. Знищуватися вогнем. Не
раз ця декорація згоряла й замінялась іншою (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 22); У стайнях ревіла прив'язана худоба,
душачись у диму і згоряючи живцем (Олесь Гончар, III, 1959,
137); А оранди з костьолами, Мов свічки, згоріли (Тарас Шевченко,
II, 1953, 126); Будиночки були дерев'яні, і майже всі
згоріли на попіл (Юрій Смолич, II, 1958, 40); * Образно.
Громадянська війна є найгостріша форма класової боротьби,
а чим гостріша ця боротьба, тим скоріше згоряють в її
огні всі дрібнобуржуазні ілюзії і передсуди.. (Ленін, 32,
1951, 420);
// тільки 3 ос. Витрачатися для освітлення,
опалення і т. ін. [Таня:] А давайте, Катю, одсвяткуймо
й ми сьогодні ялинку: хай уже одна свічечка й для нас
згорить (Степан Васильченко, III, 1960, 120); Добре багатому: він,
коли схоче, Знайде роботі начало й кінець; В хаті ж
у бідного ляда стукоче, Поки до дна не згорить каганець
(Яків Щоголів, Поезії, 1958, 104); Згорять дрова — тепло буде
в хаті (Олесь Донченко, IV, 1957, 135);
// тільки 3 ос. Псуватися
від сильного жару; підгоряти. Розкачаний шар тіста
повинен мати однакову товщину, бо при випіканні тонкі
місця згоряють, а товсті не пропікаються (Українські страви,
1957, 321).
2. Гинути від пекучого сонця, засухи (про рослини). Горпинка не втерпіла такої довгої мовчанки і почала розпитувати про пізні гречки — згоріли, мовляв, ото біда буде... (Григорій Косинка, Новели, 1962, 68); Без дощу і полечко зелене Може в спеку до кінця згоріть (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 231).
3. Згнивати, пріти, нагріваючись при злежуванні (про зерно, сіно і т. ін.).
4. тільки 3 ос., перен. Швидко зношуватися, псуватися. — Видали чоботи на два сезони, а в кошарах гнояка, ти ж знаєш яка... Там чоботи хай і залізні — за місяць згорять! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 15).
5. перен. Втрачаючи сили, здоров'я, передчасно
помирати (через нестатки, хворобу, важку працю і т. ін.).
Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена,
на очах матері згоряла (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1939, 166);
Навіть смерть немовляти, яке згоріло напровесні за
три дні, не помирила подружжя (Михайло Стельмах, Хліб..,
1959, 497).
♦ Хай він (вона і т. ін.) згорить — про байдуже або
недоброзичливе ставлення до кого-, чого-небудь. —
Чуєш, Матросе, — тихо сказав Альоша, — хай він згорить,
самий Пувичка. Хіба я ще не зліплю [чорта]? (Іван Микитенко,
Повісті.., 1956, 88).
6. тільки 3 ос., перен. Переставати світити, світитися;
погасати. Вже згорає неба край на крайках степів
(Юрій Яновський, V, 1959, 44); Згоріло сонце край землі, І вже
займалися над нами Сузір'я трепетні у млі (Микола Нагнибіда,
Вибр., 1957, 157);
// Кінчатися. День згоряє за туманом
багрянисто-сизим (Леонід Первомайський, II, 1948, 161); І вечір згорів,
і ночі не стало, Вже й ранок підвів золоте крило (Іван Вирган,
В розповні літа, 1959, 109).
7. перен., від (з) чого. Бути охопленим яким-небудь
сильним почуттям, бажанням. — Цитьте ж, не
перебивайте, Мокрино, — згоряв від цікавості Сироїжка
(Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 347); Згораю з нетерпіння колись
побачити автора славетної «Енеїди» (Олексій Полторацький, Дит.
Гоголя, 1954, 14).
♦ Згоряти (згорати, згоріти) (на виду) —
червоніти. Сеспель, згоряючи під доскіпливими поглядами
присутніх, пройшов до столу, сів на вказане Федором місце
(Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 402); Той, сердега, і так уже
згорів на виду і очі десь під столом загубив (Іван Кириленко, Вибр.,
1960, 366); Згоряти (згорати, згоріти) від (з) сорому —
дуже засоромлюючись, червоніти. [Іван:] Як ждав я,
щоб і мені, старому, прийшлось згорати від сорому
перед добрими людьми за тебе! (Степан Васильченко, III, 1960, 55);
Коропов стояв, згоряючи з сорому, кліпав очима й
ладен був іти геть (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960,
118).