Словник української мови

ЗГО́РНЕНИЙ, ЗГО́РНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до згорнути. Виймає [Острожин] з кишені згорнену скільки раз газету і розгортає її (Леся Українка, II, 1951, 85); Усі молодиці та дівчата були понапинані білими згорнутими удвоє обрусами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 402); Полкове знамено згорнуте, в чохлі, стояло в кутку коло койки (Юрій Яновський, II, 1954, 8); Як із землі виросла сестра Аркадія з пісним обличчям, з побожно згорненими на животі руками (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 118); Несподівано через плече до мене падає записка, згорнена трубочкою (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 150); Деяке [каміння] було поскладане сажнями, деяке згорнене просто купами (Борис Грінченко, II, 1963, 296);
//  згорнуто, безос. присудк. сл. Човни у пристанях, і згорнуто вітрила (Максим Рильський, III, 1961, 185).