ЗГИНАТИ, аю, аєш, недок., ЗІГНУТИ і розм. ЗОГНУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Гнучи, надавати чому-небудь
форми дуги чи зигзага або складати під кутом.
Дерево гнуте можна на кермове колесо згинати або на
луки брати — летітиме стріла як треба (Юрій Яновський,
II, 1958, 126); Савелій згинав у руках підкову (Анатолій Шиян,
Вибр., 1947, 19); — Як понапивалися, так зігнули
урядникові шаблю і картуза к лихій годині закинули.
А що нам? Ми — новобранці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 50);
* Образно. Поїзд оминув головну станцію Запоріжжя і,
зігнувши гадючкою довгу валку вагонів, щосили подався
ліворуч (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 398);
// Нахиляти, нагинати
(рослини). Налиті ягідки зелено-прозорого плоду,
притиснувшись одна до одної важкими гронами, звисали
з віт, низько згинаючи їх (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 422);
Згинає колосся вусате вага золотого зерна (Володимир Сосюра, Зел.
світ, 1949, 69).
2. Складати під кутом у суглобі (кінцівки); нагинати,
вигинати (шию, спину і т. ін.). Стогнучи згинали [хлопці
та дівчата] плечі і накладали на себе дерев'яний прилад
до ношення цегли (Іван Франко, V, 1951, 292); Жан щупав грубою
палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і
негнучкий в своїй сліпоті (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 385); Кінь став
дибки, граціозно зігнувши шию (Нечуй-Левицький, III, 1956, 134);
Марко зігнув руку. Хлопці почали обмацувати м'язи
на руці (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 451);
// Згорблювати. —
Старий [дідусь] уже. Сили не ті. А все ще не вірить, що
роки його згинають (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 122); Та й сама
постать, хоч трохи і згорблена, говорила, що недаром
вона згорбилася, що пройшли десятки десятків літ,
поки її зогнули хоч так (Панас Мирний, I, 1954, 165);
// рідко.
Нахиляти (голову). Задерши хвіст і зігнувши голову,
вона [корова] чвалом пустилася на город Панаса
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 443).
3. перен. Перемагати, долати кого-небудь. Ідуть
бійці, що в тридцять шостім Спливали кров'ю на траві,
Яких зігнуть, убить — не просто: Вони — в бою,
вони — живі (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 112); — Тебе, Устино,
ні горе не зігнуло, ні старість не здолала, якою була,
такою й лишилася (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 50);
// Підкоряти своїй волі, робити покірним,
дисциплінованим. — Так, кажеш, порядочки наводить
[Білогруд]? — Сержант тільки натужно сопів. — Зачекай,
ще не так зігне вас! (Юрій Бедзик, Полки.., 1959,
158).
♦ Зігнути у баранячий ріг див. баранячий; Згинати
(зігнути) в дугу (в три дуги, в три погибелі і т. ін.):
а) дуже низько нахиляти, скорчувати. — Як вдарить
блискавка з-за хмар, Вона твій стовбур в три дуги зігне!
(Володимир Іванович, Перебендя.., 1960, 95); Улянка..бігла з повним
кошиком, згинаючи в три погибелі недолугу постать
(Леся Українка, III, 1952, 664); б) суворістю, утисками
примушувати скорятися. — І саме тоді, коли сваволя панів,
здавалося, досягла мети — зігнула українців у дугу і поховала
їх думи про волю, тут, на березі Гнилої Липи,
спалахнула іскра надії (Колгоспник України, 12, 1957, 17); Згинати
(зігнути) коліна див. коліно; Згинати (зігнути) спину
(хребет, шию і т. ін.): а) важко працювати. Винороби,
що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське
свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Леонід Первомайський, II, 1958, 141);
б) (перед ким) виявляти покірність; запобігати перед
ким-небудь. А хто жадав собі за смак Згинати спину
перед сильним (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 440).