Словник української мови

ЖАБА 1, и, жін. Невелика безхвоста земноводна тварина, задні кінцівки якої довші, ніж передні, і пристосовані до стрибання. А жаби крякають, гудуть (Тарас Шевченко, II, 1953, 16); Жаба підскочила і впала на кладці білим черевом догори (Олесь Донченко, VI, 1957, 135);  * Образно. [Іван (сердито):] Да не кавкай, жаба! Не до тебе говорять (Панас Мирний, V, 1955, 214);  * У порівняннях. Дметься, як жаба проти вола (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 174); — В Палажки очі витрішкуваті, як у жаби (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264).
♦ Жаба пить (цицьки, циці) дасть кому — утопиться, пропаде, загине хто-небудь. [Семен:] На середині [річки] як підхопило мене бистрею, — я аж злякавсь... Думаю: закрутить, потягне на дно, тут мені жаба і пить дасть... (Марко Кропивницький, III, 1959, 88); Іван шарпнув човен угору, Гирчук звалився. — Жаба цицьки тобі дасть, — пробурмотів Іван (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 265); Жабі по коліна — неглибоко. — Та не втопишся, бабо, бо навіть і серед ставка старій жабі по коліна (Нечуй-Левицький, II, 1956, 376).

ЖАБА 2, и, жін., мед., заст. Ангіна.
▲ Грудна жаба — серцева хвороба, що супроводжується сильними болями в лівій частині грудної порожнини; стенокардія. Однією з частих хвороб серця є стенокардія, або грудна жаба (Наука і життя, 3, 1957, 16); Кажуть, що у мене порок серця і грудна жаба на ґрунті сердечної слабості (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 346).