ЖА́ЙВОРОННЯ, я, сер. Збірн. до жайворонок. Поступово вгамовувалося жайвороння, і тепер тільки зрідка можна було почути над степом заливчасте щебетання, яке не вгавало весною (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 316); Дивною красою сповнені світлі й неозорі далі весни, в піснях жайвороння, в веленому пуху дерев (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 208).