ЖАХ, у, чол.
1. Почуття, стан дуже великого
переляку, страху, що охоплює кого-небудь. В голосі її чувся
такий жах, наче в горнятку щонайменше варилось
людське м’ясо (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 21); Жінки юрмилися
осторонь, із жахом чекаючи, що воно буде (Зінаїда Тулуб,
Людолови, I, 1957, 18); * У порівняннях. Воно [небо] то зблідне,
наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148).
Жах проймає (пройняв, охоплює, охопив, бере,
взяв) кого — у кого-небудь виникає почуття великого
переляку, страху. Глобу проймав жах, гнався за ним,
табуном мовчазних упевнених вовків (Олесь Гончар, Новели,
1954, 72); Юнону взяв великий жах! (Іван Котляревський, I, 1952, 66);
Наводити (навести, наганяти, нагнати, завдавати,
завдати) жах (жаху) — викликати в кого-небудь почуття
великого переляку, страху. Щоб більше жаху їй
завдать І щоб усяк боявся так робити, — У річці вражу
Щуку утопити! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 74); Нагнав жаху
Данило на татар (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958,
592).
2. перев. чого. Те, що викликає почуття переляку, страху. Тільки тепер з незвичайною глибиною перед дівчиною постав увесь жах нещастя, яке трапилось із її шахтою (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 148); Український народ не хоче повторення жахів війни як для себе, так і для інших народів (Радянська Україна, 13.IX 1951, 3).
3. у знач. присудк. сл., рідко. Те саме, що жахливо 2. Як це необачно, що вона наважилася порушити професорову заборону. Це ж жах! (Юрій Смолич, I, 1958, 80).
4. у знач. присл., розм. Надзвичайно, дуже. [Юля:] їстоньки хочу, жах! (Захар Мороз, П'єси, 1959, 174).