в означеннях
Тлумачення, значення слова «жаль»:

ЖАЛЬ 1, жалю, чол.

1. Важкий настрій, що викликається якоюсь невдачею, горем і т. ін.; сум, печаль, скорбота. І жаль, і горе, і кохання — все заразом піднялось в її душі й неначе затопило всю її душу слізьми (Нечуй-Левицький, II, 1955, 238); Ой із журби та із жалю.. Погуляю понад морем Та розважу своє горе (Тарас Шевченко, II, 1953, 152); Великий жаль за рідною матір'ю проніс через усе своє життя Коста Хетагуров (Павло Тичина, III, 1957, 409).
 На [превеликий] жаль, вставне словоспол. — виражає жалкування з приводу чого-небудь. На превеликий жаль, у мене нема знайомих в Кишиневі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 258); Дід зітхнув. На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не повернеться (Юрій Яновський, I, 1958, 562).
Жалю додавати — збільшувати переживання, тугу, печаль. В Путивлі граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає (Тарас Шевченко, II, 1953, 336); Жаль [живий] бере (взяв, проймає, пройняв) [за серце]; Жаль огортає (огорнув, обняв) кого — стає дуже важко кому-небудь, охоплює туга, сум, почуття скорботи когось. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали, Та й ну щодня Овець качать (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 97); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б'ють (Панас Мирний, II, 1954, 129); Харитю живий жаль бере за серце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 16); Почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село (Марко Вовчок, I, 1955, 63); Завдавати (завдати) жалю кому — засмучувати кого-небудь, наводити тугу, печаль на когось. Шумить діброва на горі, та тільки жалю мені завдає (Нечуй-Левицький, II, 1956, 325).

2. Співчутливе ставлення до чийого-небудь горя, переживання; жалість, співчуття. Тільки в серці збиралась ненависть до Петра та жаль до Насті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 23).

3. перев. мн. Незадоволення з приводу чого-небудь: скарги, нарікання. Недомовлені гіркії жалі В рідній пісні почув я колись (Леся Українка, I, 1951, 349); Туди [в серце] складав він всі теплі слова, всі жалі і всі прощення, які мав пронести крізь найстрашніші вогнища війни (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 100).
Мати (чути) жаль до кого — бути незадоволеним ким-небудь, нарікати на когось. Була дівка, як огірочок, а стала, немов черниця. Схудла, мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (Ольга Кобилянська, III, 1956, 228).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 507.

Коментарі (0)

ЖАЛЬ 2, присудк. сл.

1. кого, чого. Про жалість (у 1 знач.), співчуття до кого-, чого-небудь; жалко, шкода Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 127); Жаль, жаль Енея-неборака, Коли його на міль, як рака, Зевес допустить посадить (Іван Котляревський, I, 1952, 197); Лаврінові стало жаль молодої жінки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 326);
//  з інфін. і з спол. що. Про співчуття, що виникає внаслідок чого-небудь; жалко. Пеклись тут гарні молодиці, Аж жаль було на них глядіть, Чорняві, повні, милолиці (Іван Котляревський, I, 1952, 140); Як вирветься сокира з рук — Пішла по лісу косовиця, Аж страх, аж жаль було дивиться (Тарас Шевченко, II, 1953, 59); Добре, що ти маєш польські книжки, тільки жаль, що такий малоцікавий автор попався тобі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 152);
//  на кого — що. Про почуття незадоволення, образи. Їй.. жаль на Гната, а ще більший жаль на Настю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 64); [Хвора:] Я знала тільки, що мені так жаль, Так жаль на ворогів і жаль на подоланих (Леся Українка, I, 1951, 119).

2. кого, чого і з спол. що. Про почуття смутку, журби; жалко, шкода. Сумно стало Максимові серед лісу; жаль йому стало своїх степів безкраїх (Панас Мирний, II, 1954, 119); Адже й їй жаль, що вони розлучились (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 26); — Червоная калинонька, А біленький цвіт; Ой чи не жаль тобі, Галю, Молоденьких літ?.. (Леся Українка, I, 1951, 323).

3. чого і з інфін. Про небажання витрачати, віддавати що-небудь, позбуватися чогось. — Сопілку даси? — Дам! — рішив Семен, хоч йому дуже жаль було сопілки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 100).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 507.

Коментарі (0)