в означеннях
Тлумачення, значення слова «жалюгідний»:

ЖАЛЮГІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який викликає жаль (див. жаль 1 2). Яку жалюгідну фігуру являв я собою тоді, — блідий від головного болю, із зігнутою спиною, з ослаблими ногами, що відмовлялися служити (Станіславський, Моє життя в мистецтві, 1955, 102); У нього був стомлений і жалюгідний вигляд (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 74).

2. Який має непривабливий, убогий зовнішній вигляд; злиденний, нужденний. Люди з тачками, які продавали жалюгідне дрантя, складають свій крам (Юрій Яновський, II, 1958, 184); На сусідній вулиці горіла жалюгідна халупка (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 350);
//  Дуже малий, незначний; мізерний. Нахиляється однорукий солдат, зривав щуплий, жалюгідний колосок (Олександр Довженко, I, 1958, 35).

3. Гідний осудження, зневажання, ганьби; нікчемний, мерзенний. Жалюгідні дурники! Вони [фашистські звірі] не розуміють того, що синів твоїх [Україно] не можна перестріляти (Андрій Малишко, II, 1956, 35); Та жалюгідні душі ті понурі, Яких в негоду острах обгортав! (Леонід Первомайський, II, 1958, 204); [Ольга:] Як ти брешеш... Який ти боягуз, жалюгідний, нікчемний... (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 54);
//  Позбавлений внутрішньої значущості, змістовності. Буржуазія — ліберальна і контрреволюційна. Звідси її до смішного безсилий і жалюгідний реформізм (Ленін, 19, 1950, 133); У нього не було найменшого бажання вислухувати ці жалюгідні пояснення (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 283).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 507.

Коментарі (0)