ЖАЛКУВАТИ, ую, уєш, недок.
1. неперех. Те саме,
що жаліти 2. Жалкувала, що нікому їй розказати того
усього, що охвицер [офіцер] казав батькові (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 319); Юнак жалкував, що не зможе на довгий
час залишитися в тайзі (Олесь Донченко, III, 1956, 203);
// за
ким — чим, по кому — чому, про що, об чім, рідко.
Відчувати душевний біль, журитися за ким-,
чим-небудь, про когось — щось. Так та молодша
[дочка] дуже за батьком жалкує (Українські народні казки, 1951,
185); І не втомлювався [Марчевський]. Не
жалкував за втраченими недоспаними ночами (Юрій Бедзик,
Полки... 1959, 133);
// Відчувати каяття. О! вона не
жалкуватиме, що покохала його... (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
242); Як Арсен жалкував, що торкнувся цієї теми
(Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 249).
♦ Жалкувати на кого — бути незадоволеним
ким-небудь; нарікати на когось. [Лукєрія
Степанівна:] Ні на кого я так не жалкую, як на Марину,
і досі плачусь на неї (Марко Кропивницький, II, 1958, 248); — Не
жалкуй на старих та слабих (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957,
344).
2. перех. і без додатка. Те саме, що жаліти 1. Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю (Марко Вовчок, I, 1955, 366); До стебла все погоріло.. Посходились жалкувати, Жалю завдавати (Тарас Шевченко, II, 1953, 51).
3. перех., рідко. Те саме, що жаліти 3. Не Вовка, а
Овець тут треба жалкувати! (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 134);
Не жалкував старий у роботі Тимофія, а Дмитрові
дозволяв спати до самого сходу сонця (Михайло Стельмах, Кров
людська.., I, 1957, 269); Боєприпаси.. були розділені
порівну між усіма мінометними підрозділами полку. Хома
не жалкував. Хай усі користуються. Аби з толком
(Олесь Гончар, III, 1959, 362).,
♦ Не жалкувати [своїх] ніг — те саме, що Не
жаліти [своїх] ніг (див. жаліти). Попереду в'ється дорога,
якою судилося йти, не жалкуючи ніг (Микола Упеник, Вітчизна
миру, 1951, 51).