в означеннях
Тлумачення, значення слова «жалувати»:

ЖАЛУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. перех. і без додатка, розм. Виявляти прихильність, ласку, любов. Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував (Марко Вовчок, I, 1955, 57); Дуже досадно було бабі з дочкою дивитись на неї [дідову дочку], що дід її жалує (Оксана Іваненко, Укр.. казки, 1950, 88);
//  Виявляти увагу. [Ромодан:] Товариша Калину затвердили другим секретарем обкому. Прошу любити й жалувати... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 337);  * Образно. До сього часу воно [життя] не жалувало її, поверталося то тим, то другим непривітним боком (Панас Мирний, III, 1954, 221).

2. перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь; жаліти (у 3 знач.). — Поганяй! не жалуй коней! Треба мені зарані приїхати на вокзал! — гукав о. Артемій на парубка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 48); Знущайся, доле, не жалуй сили!.. До каплі кров мою іспий! (Степан Руданський, Тв., 1956, 45);
//  Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати. Порішили вони чи так, чи інак, не жалуючи нічого, зловити отамана (Марко Вовчок, I, 1955, 361); Він зовсім не жалував тих грошей, що складав з зими ще собі на свиту (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 54).

3. неперех. Уболівати за чимось, за щось; жалкувати. Жалую, що не можу зараз послати Вам свого поличчя, бо ще не встиг сфотографуватися (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 124); Я багато часу потратила на руїни Помпеї, але не жалую, бо то, здається мені, річ єдина в світі і надзвичайно цікава (Леся Українка, V, 1956, 413);
//  кого. Висловлювати співчуття кому-небудь, співчувати комусь. Которих дівчат то матері й не пустили в дружки. ..а які і йдуть, то все зітхаючи та жалуючи Олесі (Марко Вовчок, I, 1955, 25); Він розумів, що ті люди не знають, що говорять, і жалував їх (Іван Франко, II, 1950, 117).
Жалувати на себе — те саме, що Жаліти на себе (див. жаліти). Ви немов жалуєте на себе, що витримали там, де другий луснув би (Леся Українка, V, 1956, 436).

4. перех. і неперех., іст. Дарувати що-небудь, нагороджувати чимось. — Твого батька сама цариця вітала, приймала, Пісками жалувала!.. (Панас Мирний, II, 1954, 100); Дмитрій Донськой щедро «жалував» (дарував) землі селянських общин монастирям, а також своїм боярам і дворянам (Історія СРСР, I, 1957, 83);
//  заст. Давати що-небудь (за послуги і т. ін.). Перед святками предводитель жалував йому по десять рублів (Панас Мирний, I, 1954, 263); Сам пан його шанує, інколи навіть своїм вином і одежиною жалує (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 154).

5. заст. Іти, заходити куди-небудь. — Жалуйте ж сюди... (Панас Мирний, III, 1954, 245); Матюха до гостей — запрохує їх роздягатися, у світлицю жалувати (Андрій Головко, I, 1947, 137).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 506.

Коментарі (0)