ЖАР, у, чол.
1. Розжарене вугілля, що горить без
полум'я. В хаті каганець блищить; Жар під піччю
тліє (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 61); Архітектор клопотався вже
біля чайника, ставив його до жару в піч (Ле і Левада,
Південний захід, 1950, 190); * Образно. Вгорнула ліс
волога мла, Згасила кленів жар... (Леонід Первомайський, I, 1958, 54);
* У порівняннях. Квіти в ньому [вінку] гаптовані всіма
барвами, горять, мов жар (Василь Кучер, Чорноморці, 1956,
442).
♦ Чужими руками жар загрібати — непорядно
користуватися результатами чужої праці. Я зостаюсь
при моїй думці про «Громадський голос», себто, що
дати на нього гроші, то все одно, що кинути їх у піч, сі
панове, очевидно, хотять чужими руками жар
загрібати, та ще щоб ті руки їм же платили (Леся Українка, V,
1956, 171); — Легко йому [паничеві] чужими руками
жар загрібати (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 413); Як (мов,
наче і т. ін.) на жару — те саме, що Як (мов, наче і
т. ін.) на жаринах (див. жарина). Сидить, як на
жару (Номис, 1864, № 3190).
2. Сильне тепло, що йде від чого-небудь нагрітого або
розжареного. День був палкий-гарячий, а до того
сонячного жару піддавали ще й гармати свого (Панас Мирний,
II, 1954, 131);
// рідко. Те саме, що жара 1. Вже
надвечір, як став стухать жар, повертались ми у село
луговиною (Олекса Стороженко, I, 1957, 144).
Пашіти жаром — бути гарячим, розгаряченим
виділяти тепло. Потому наблизив [Ґудзь] до нього
[Андрія] свій безвусий червоний од пива вид, од якого
пашіло жаром (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 17); Розпечений за
день степ пашить жаром і вночі (Вадим Собко, Шлях.., 1948,
28); Стволи гаубиць пашіли жаром від безперервної
стрілянини (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 37).
3. розм. Підвищена температура тіла при
захворюванні. Мені сьогодні легше, жару нема і я навіть гуляв
на балконі (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 431); На другий день
схопив його жар і кашель, кололо в грудях і в боці (Олесь Донченко,
III, 1956, 107);
// перен. Про збуджений стан людини,
який викликається хвилюванням, страхом і т. ін.
У Солохи мороз і жар пробіг по тілу, серце застукало,
думки помутнілися... (Панас Мирний, I, 1954, 63); Недобрі
здогади.. проймали Нелю то холодним дрожем, то
хворобливим жаром (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 362).
♦ Обсипати (обсипати) жаром; Кидати (кинути,
вкидати, вкинути) в жар — сильно хвилюватися від
неприємних переживань, страху і т. ін. Гната раз
обсипає снігом, другий — жаром... Ах, це неправда!..
він не злочинець... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 76); Від цих думок
враз обсипало [Данила] жаром (Юрій Смолич, Мир.., 1958,
34); [Ромодан:]
// під час пленуму нічого не
відчував. Мене там кожну хвилину і в жар і в піт кидало...
(Олександр Корнійчук, II, 1955, 337).
4. перен. Про запальність, пристрасність, жагучість.
В вищій гімназії я кинувся з жаром до читання всякої
всячини (Іван Франко, I, 1955, 13); В твоїх словах, що ми в
серцях лишили, пізнали ми любові й дружби жар (Володимир Сосюра,
Солов. далі, 1957, 69).
♦ Давати (дати) жару — те саме, що жарити 3. Бився
[полк] з поляками, по-простому, по-донбасівському..,
молотобійці кували гранатами, газівники давали жару
з гвинтівок (Юрій Яновський, II, 1958, 209); — Факт, що мої
вусачі [бійці] дали жару. А ти все кричав, що
партачимо (Олесь Гончар, III, 1959, 62); Завдавати (завдати,
задавати, задати) жару — провчати кого-небудь, сварити
і т. ін. Чутно голоси з народу: «Ага! піймалися! Задасть
тепер вам гуменя жару!» (Панас Мирний, V, 1955, 81); Із
жару [та] в полум'я — те саме, що З вогню [та] в полум'я
(див. вогонь). Недавно на другій женився [Авлет], Та,
бач, в рахунку помилився, Із жару в полум'я попав
(Іван Котляревський, I, 1952, 252); Піддавати (піддати, підсипати,
підсипати) жару — посилювати дію кого-, чого-небудь;
надихати, спонукати до чогось. Слухай: Жару
піддають — Автоматні черги б'ють (Микола Гірник, Сонце..,
1958, 122); Не звісно, хто кому піддав жару: піч
Марічці, чи вона печі: досить, що коло комина все кипіло
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 265); Коли скрипка починала
підсипати жару й лоскотати танцюристі жили, молодиця
не витримувала, зривалась з призьби, як чорний птах,
і кидалась в танець (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375).