ЖЕ́БРАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Просити милостиню; жебрачити, жебрувати; старцювати. Гринько Книш зачав жебрати тоді, як хата йому згоріла (Лесь Мартович, Тв., 1954, 374); — А цей, другий, документ дає тобі право жебрати по всій волості (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 220).
2. перех. і неперех. Надокучливо випрошувати що-небудь у когось. [Неофіт-раб:] І я ще маю жебрати одежі отій своїй з біди гулящій жінці (Леся Українка, II, 1951, 230); [Зінька:] Перед ким я скорилася, жебрала, у ногах лазила? — Перед катом своїм!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 71).