в означеннях
Тлумачення, значення слова «жевріти»:

ЖЕВРІТИ, ію, ієш, недок.

1. Догоряти без полум'я; тліти. Де були стіжки, там лежали й жевріли купи вогняної мерви (Нечуй-Левицький, II, 1956, 197); Біля кошари ледве жевріло багаття (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 22);
//  Слабо горіти, світитися невеликим полум'ям; блимати. Перед образами жевріє лампада (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 367); Заблимала й згасла «катюша» [лампа із мідної гільзи] остання, Лиш вогник у грубці ще жеврів живий (Леонід Первомайський, II, 1958, 418);  * Образно. І вже не вуглинками-жаринками жевріла міжусобиця-сварка, а багаттям палала (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1959, 399);  * У порівняннях. Червона з синіми та зеленими квітками запаска блищала, неначе жевріла (Нечуй-Левицький, III, 1956, 16).

2. Виблискувати яскравим світлом, давати яскраве світло. Сонце пекло і жевріло посеред безхмарного неба (Іван Франко, III, 1950, 128); Зорі, мов іскорки, жевріють серед тієї темряви (Панас Мирний, III, 1954, 113); Сходив повний місяць над обрієм, жевріючи в густому куреві диму над Станичним (Іван Ле, Мої листи, 1945, 33);
//  перен. Яскраво блищати, перев. виражаючи сильні почуття, переживання (про очі); світитися. Темно вже — Лиця не бачу, тільки очі чорні, Мов вуглі два, там жевріють (Іван Франко, IX, 1952, 209); Христя глянула на Оришку: низенька.., ніс униз похнюпився, одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний, III, 1954, 300);
//  перен. Покриватись рум'янцем; червоніти. Любов Прохорівна ніби теж щиро сміялася, жевріючи від вина (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 194).

3. перен. Яскраво відбивати світло сонця або інших тіл. Часом спахне [пожежа] під самим селом, аж хати рожевіють і жевріють вікна (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 67); Сідало сонце, і небо на заході жевріло (Олесь Гончар, III, 1959, 146);
//  Виділятися своїм яскравим червоним, жовтогарячим і т. ін. кольором; жаріти. Шипшина вже одцвіла, і на ній жевріли тугі ягоди (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 198); Між стеблами [трав] жовтими й червоними вогниками жевріли тюльпани, колихались голубі гіацинти (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 337).

4. перен. Існувати приховано, затаєно; тліти. Одно тільки скрашало його життя невеселе: надія на краще, що жевріла в його серці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 104); Я відчув, що любов, яка довго жевріла в моєму серці, набрала снаги й розквітла, розкущилась веселим, високим полум'ям (Юрій Яновський, II, 1954, 80).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 518.

Коментарі (0)