в означеннях
Тлумачення, значення слова «журитися»:

ЖУРИТИСЯ, журюся, журишся, недок.

1. без додатка. Засмучуватися з яких-небудь причин, зазнавати журби; печалитися, сумувати. Став мій Тарас чогось журитись; Сидить, головоньку схилив (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 78); Завжди весела, співуча, вона почала журитися, перестала неділями ходити в Березівку (Іван Ле, Історія радості, 1947, 7);  * Образно. Високі гнулись дерева... Додолу гнулися, журились! (Тарас Шевченко, II, 1953, 339); З-за широкого лиману Журиться сопілка (Андрій Малишко, I, 1956, 237); * У порівн Мати совала сито по ночвах і хиталась постаттю, мов журилася (Андрій Головко, II, 1957, 87).

2. за ким, розм. по кому. Сумувати, тужити через відсутність або втрату кого-небудь. І як почули, що вона вмерла, .. усі за нею жалкували і збіглися дивитись на неї і по ній журитись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 89); Журилася [Марія] за своїми батьками (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 407).

3. про кого — що, за кого — що, розм. за ким—чим, заст. ким, чим, із спол. сл. Турбуватися, тривожитися про кого-, що-небудь. Видно було, що вона.. про щось журилась (Панас Мирний, III, 1954, 152); Ви не журіться мною, я собі дам раду (Василь Стефаник, III, 1954, 159); Журиться вона, що буде з малими сиротами, котрих і тепер невистарчає вигодувати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436); — Не журися за цим [що сушать пшеничний океан жниварки], Костю, — відповів Ромко. — Лихо було б, коли б його сонце висушило, а не ми (Олесь Донченко, I, 1956, 80); А що мала вона? Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм «завтра» (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 435).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, . — Стор. 548.

Коментарі (0)