ЖВА́ВИЙ, а, е.
1. Повний життєвої сили, енергії,
з швидкими, легкими рухами; рухливий. Жвавий,
як рибка в річці (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 299); А надто той
рибалонька, жвавий, кучерявий, Мліс, в'яне, як зостріне
Ганнусю чорняву (Тарас Шевченко, I, 1951, 165); На узгір'ї
паслась коза з двома жвавими козенятами (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 74); * Образно. З-за верхів далеких гір вискочили
круглі хмари, білі, як срібло, жваві, ворушливі, мов живе
срібло (Нечуй-Левицький, II, 1956, 389);
// Який часто змінює свій
вираз (про очі, обличчя). Жваві карі очі його так і
замиготіли, як живе срібло (Нечуй-Левицький, III, 1956, 329); Його
жваве, рухливе обличчя виражало подив і навіть іронію
(Семен Журахович, Вечір.., 1958, 162).
2. перен. Який виконується, відбувається енергійно,
у пришвидшеному темпі. Вітер доносив звідти уривки
жвавої коломийки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 188); Зав'язалась
жвава, цікава розмова (Олесь Донченко, VI, 1957, 635); З самого
ранку в магазинах почалася жвава торгівля (Радянська Україна,
3.III 1949, 2);
// Який інтенсивно проявляється. Гості
проявляли жвавий інтерес до творчості українських
радянських письменників (Літературна газета, 30.VI 1949, 2);
Люда бачила, що її думка знайшла жвавий відгук у
комсомольців (Олесь Донченко, I, 1956, 509).