ЖИЛЕ́ЦЬ, льця, чол.
1. Той, хто живе в будинку, квартирі, кімнаті. Від крику та гуку, що піднімався на вулицях, прокидалися жильці (Панас Мирний, I, 1954, 318); Спершу вони сиділи вдвох, далі почали надходити й інші жильці кімнати (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 43).
2. рідко. Той, хто взагалі десь живе. * Образно.
Прокинулось усе. Обізвалась трава голосами тисячі
своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Панас Мирний, II,
1954, 318).
♦ Не жилець [на цьому світі] — хто-небудь має
поганий вигляд, поганий фізичний стан і може швидко
померти. — Не жилець він, ні, не жилець! — промовив,
махнувши рукою, Грицько. — Таким кашлем.. старий
печінки всі порве (Панас Мирний, I, 1954, 304); — Учись! Ой,
учись, Олег! — сказала [мати] гаряче, схвильовано,
пильно дивлячись на нього. — Чує моє серце: не жилець
уже я на цьому світі (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 217).