ЖИЛИ́Й, а, е, рідко. Пристосований, признач. для
життя людей. Вони бігали, наклеювали скрізь великі
і маленькі папірці: і на жилих будинках, і на воротях
заводів і фабрик (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 20); Кожного року
вводиться в експлуатацію багато десятків тисяч нових
упорядкованих жилих будинків (Народна творчість та етнографія, 3,
1957, 112);
// В якому живуть люди. Фельдфебель
повертається до жилого кутка теплушки: — Налий випити,
Рудольф... (Юрій Яновський, I, 1954, 187); На жилій палубі
і в кубриках, де розмістилася команда есмінця
«Стремительний», гостро пахло ліками (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 66).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 529.