Словник української мови

ЖИЛИ́Й, а, е, рідко. Пристосований, признач. для життя людей. Вони бігали, наклеювали скрізь великі і маленькі папірці: і на жилих будинках, і на воротях заводів і фабрик (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 20); Кожного року вводиться в експлуатацію багато десятків тисяч нових упорядкованих жилих будинків (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 112);
//  В якому живуть люди. Фельдфебель повертається до жилого кутка теплушки: — Налий випити, Рудольф... (Юрій Яновський, I, 1954, 187); На жилій палубі і в кубриках, де розмістилася команда есмінця «Стремительний», гостро пахло ліками (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 66).