Словник української мови

ЖИТЛО́, а, сер. Приміщення, пристосоване, признач. для життя людей; дім, оселя. Великий натовп народу підступив під ворота Саїбового житла (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 35); За годину на місці Денисового житла курілася купа вугілля та головешок (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 121);
//  Взагалі місце для проживання, перебування. Житло і харч коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 35); Бачить [Роман], як дві голубі синички шукають собі житло (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 260).