ЖИТЛО́, а, сер. Приміщення, пристосоване, признач.
для життя людей; дім, оселя. Великий натовп народу
підступив під ворота Саїбового житла (Нечуй-Левицький, IV,
1956, 35); За годину на місці Денисового житла
курілася купа вугілля та головешок (Зінаїда Тулуб, Людолови,
I, 1957, 121);
// Взагалі місце для проживання,
перебування. Житло і харч коштуватимуть їй тут тільки
трохи більше ста карбованців (Василь Козаченко, Сальвія, 1956,
35); Бачить [Роман], як дві голубі синички шукають
собі житло (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 260).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 533.