ЖИВЦЕ́М, присл.
1. У живому стані, живим.
Кажуть, за старого князя людей живцем у землю ховали
(Панас Мирний, IV, 1955, 25); Ночами Лукії снились.. кури,
яких вона чомусь живцем ковтала, вони кудкудакали
в шлунку (Олесь Донченко, III, 1956, 23); * Образно. Світ
[після Жовтневої революції] розколовся на дві системи:
систему вмираючого капіталізму, що живцем
розкладається, і систему зростаючого і всеперемагаючого
соціалізму (Історія УРСР, II, 1957, 59).
♦ Вмерти живцем; Поховати себе живцем —
відмовитися від нормального способу життя, вести
одиноке, позбавлене всіх радостей життя. Тут уже й
«студії» не помогли, я вже ні фальшу, ні правди не
чула, я погасла, я вмерла живцем (Леся Українка, III, 1952,
709); Живцем узяти кого — захопити кого-небудь
живим. Повелено [Кармеля] стріляти, якщо не можна
буде живцем взяти (Марко Вовчок, I, 1955, 369); Їсти (з'їсти)
живцем — не давати спокою настирливими
доріканнями, лайкою; допікати, мучити. В кінці вересня маю
платити до банку. Як не заплачу, то з'їдять мене
живцем! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 278); [Хоч] живцем лізь
(лягай) у землю (у домовину); [Хоч] живцем помирати
(гинути) — про надзвичайно скрутне становище.
— Так мені остогидла хата-пустка, так докучило раз у
раз німувати, що хоч бери, старий діду, та лізь живцем
у землю... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 42); Ні з ким порадитись,
ні з ким словом перекинутися, — таке, що хоч живцем
лягай у домовину (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 15);
[Тиберій:] Так, нещасні, потомились!.. [Всі:] Що
хоч живцем тут помирати! (Марко Кропивницький, V, 1959, 259);
Руки здорові, а приходиться.. гинути живцем (Іван Франко, II,
1950, 10).
2. перен. Цілком, повністю, без будь-яких змін. Сюди нам Федькович живцем переніс Гейнівську Лорелею (Іван Франко, XI, 1952, 418); Були там [у Києві] у нього деякі радощі, але було й таке, що хотілося живцем вирвати з пам'яті (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 54).