ЗІПСО́ВАНИЙ, рідше ЗОПСО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр.
пас. мин. ч. до зіпсувати, зопсувати. Хоч вихований
при княжім дворі і зіпсований гниллю та підлотою, він
усе-таки був рицар (Іван Франко, VI, 1951, 49);
// зіпсовано,
безос. присудк. сл. Стан мій нагадував оскаженілу
машину, в якій зіпсовано гальмо й яка мусить мчати,
доки в ній є горюче (Юрій Яновський, II, 1958, 116).
2. у знач. прикм. Який зіпсувався, став непридатним для використання, вживання. Отець Христофор узяв свого старого зіпсованого годинника й швидко вийшов з кімнати (Олександр Довженко, I, 1958, 417).
3. у знач. прикм. Який змінився на гірше, погіршав. Володимир Бучний застав свого старшину дуже збентеженим, у нього був зовсім зіпсований настрій (Дмитро Ткач, Моряки, 1948, 93).
4. у знач. прикм. З поганими нахилами, звичками; розбещений. Ні в якому разі не можна, сказати, що Олег зіпсований і злий хлопець (Олесь Донченко, II, 1956, 417); [Нартал:] Зопсована душа запрагла неба, розкоші вічної, надземних скарбів, і я за них продав і честь, і гордість (Леся Українка, II, 1951, 431).