ЗІТХАТИ, аю, а єні, недок.
1. Робити глибокі вдих і видих, посилено дихати (звичайно під впливом якихось почуттів). Олеся лежала, як труп, і тільки перед вечором почала важко зітхати та дихати, не розплющуючи очей (Нечуй-Левицький, III, 1956, 162); Ночами йому, видно, гіршало, бо чути було, як він зітхає в темряві, стримуючи біль, поскрипує зубами (Олесь Гончар, III, 1959, 177); Матроси тихо зітхають, зиркаючи раз у раз на Марію (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 444); * Образно. Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала — І як серце моє стукотіло (Леся Українка, I, 1951, 65).
2. по кому — чому, рідко об кому — чому. Сумувати,
журитися за ким-, чим-небудь. Та й було об чому
зітхати: після смерті князя добро його узяли в опеку [опіку],
дожидаючи сина з столиці (Панас Мирний, IV, 1955, 31);
// по кому, розм. Бути закоханим у кого-небудь. Грицько
був хлопець «геройський», як говорили про нього на селі:
рослий, сильний, відважний... А до всього ще і вродливий.
Не одна дівчина зітхала по ньому (Андрій Головко, II, 1957,
514).