в означеннях
Тлумачення, значення слова «зів'янути»:

ЗІВ'ЯНУТИ і рідше ЗОВ'ЯНУТИ, ЗІВ'ЯТИ і рідше ЗОВ'ЯТИ, в'яну, в'янеш, док.

1. Стати в'ялим, сухим; засохнути (про рослини). Зів'яла вже та квітка запашна, її нема — сама суха стеблина... (Борис Грінченко, I, 1963, 101); Сховалась осінь у ліси, з дерев спадав лист жовтавий, і вже зів'яли в лузі трави (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 25); [Неофіт-раб:] Квіти в косах ще не зов'яли (Леся Українка, II, 1951, 226).

2. перен. Утратити молодість, красу; змарніти (про людину). Вона зів'яла, зсохла, як билина в спеку, лице зблідло, помарніло, аж зчорніло (Нечуй-Левицький, III, 1956, 163); І пташкам воля, в чистім полі І пташкам весело літать. А я зов'янула в неволі (Тарас Шевченко, II, 1963, 120);
//  Утратити жвавість, рухливість, бадьорість; зробитися в'ялим, млявим — Такі [як Багрич] не можуть просто жити. Вони мусять діяти, боротись... Інакше занидіють, зів'януть (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 51); Знітився, зів'яв [Федір] під твердим поглядом дівчини. Її короткий наказ позбавив його волі (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 126); Чого так зів'яли його сильні руки і в такій гіркій задумі поникла його голова? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 125);  * Образно. Билося серце, хвилювалося почуттям і дожидало своєї любої пори… Та чи то ж дожде? Чи так і зов'яне, як бадилля без дощу од сонця?.. (Панас Мирний, I, 1954, 61);  * У порівняннях. Крайнюк притих, наче зів'яв, але сторожко дослухається, жде присуду (Василь Кучер, Голод, 1961, 172).
Волос зів'яв (зів'яне) див. волос.

3. перен. Утратити силу вияву, ослабнути, зникнути (про почуття, думки, надії і т. ін.). Зів'яло з часом та почало гаснути в серці Йоновім і почуття до Гашіци (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 245); Що як в той час Від його [морозу] поцілунків Мак на щоках моїх палко розквітне?! Може, краса моя бідна зів'яне!? (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 222); Зов'яне марне у палатах Краса і молодость моя (Тарас Шевченко, II, 1953, 220).

4. розм., рідко. Те саме, що умерти. Заплющила очі [Одарка] й богу душу оддала, навіть не зітхнула. Зів'яла сидячи, як та квітка на сонці (Нечуй-Левицький, I, 1956, 63).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 571.

Коментарі (1)