в означеннях
Тлумачення, значення слова «злітати»:

ЗЛІТАТИ 1, аю, аєш, недок., ЗЛЕТІТИ, злечу, злетиш, док.

1. Летячи, підніматися в повітря. Знову чарівний корабель, легкий і прекрасний, злітає вгору (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 143); Долаючи величезну силу тяжіння Землі, у міжпланетний простір злітають ракети (Наука і життя, 9, 1961, 7); Злетів він [орел] над хмари й гукнув відтіля: — Гей, хто ще зо мною? до сонця полинем! (Володимир Самійленко, I, 1958, 107);  * Образно. Сяє веселка, і злітає до неї пісня — щира і проста, як правда (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 272);
//  Піднімаючись угору, покидати яке-небудь місце. Бійці ішли мовчки. Зелена багва вигиналася під ногами, як спина хижого звіра, з-під неї чавкотіла іржава вода, а з купин злітали бекаси (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 317); Марабу, наполохані, плавно й красиво влетіли в даху, понеслись у напрямі гір (Олександр Ільченко, Серце.., 1939, 267);
//  Летячи, досягати якого-небудь місця. На розлогу стару шовковицю.. злітали зозулясті кури (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 279); Пісень валяскав крилами, злетів на паркан (Григорій Епік, Тв., 1959, 64);
//  Швидко й рівномірно підніматися вгору й опускатися вниз (про підкинуті вверх або розгойдувані предмети). Сьогодні дівчина веслує бездоганно. Вродливе обличчя зосереджене, а рухи легкі, і весла самі злітають і занурюються в воду (Вадим Собко, Матв. затока, 1962, 98); Злетіли вгору бистрі релі (Максим Рильський, II, 1960, 53); Таращанці стояли на майдані мовчки. Ніхто не вигукнув звичайного «ура», і ні одна шапка не злетіла вгору, як завжди (Олександр Довженко, I, 1958, 197).
Злітати (злетіти) в повітря — вибухати. Переправи злітали в повітря, як тільки на них ступав ворожий солдат (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 38).

2. розм. Ідучи, їдучи і т. ін., дуже швидко підніматися на верх чого-небудь. Укритий милом кінь важко хропів, але, скоряючись руці володаря, то злітав на пагорб, то знову спускався в долину (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 113); На імпровізовану трибуну.. Леся не зійшла, а влетіла, наче її підхопило вітром (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 101).

3. Летячи, опускатися звідки-небудь на щось. Два метелики, один за другим, злітають звідкись на тихі трави (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 413); В сю мить з неба вогненним вмієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу (Леся Українка, III, 1952, 264); То гудуть суворі снігопади, У землі питаючи поради. І вітри злітають без упину На морозом скуту луговину (Андрій Малишко, Вибр., 1959, 32); Пташина, пірнаючи в повітря, наче у воду, влетіла на якесь дерево (Михайло Стельмах, I, 1962, 164);
//  перен. Несподівано з'являтися, виникати. Я стомлений тону все глибше й глибше В якесь бездонне тихе море... Тоді злітають сни, Страшні. Тривожні (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 363); Забуття злетіло до істоти (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 187).

4. розм. Швидко, стрімко зіскакувати, з'їжджати, спускатися і т. ін. звідки-небудь. Хлопчик з ліжечка влітав, Швидко їв картоплю, манку, В торбу зошити складав І шугав до школи з двору (Платон Воронько, Коли виростають крила, 1960, 118); Зійшов [Атен] зі скелі чи злетів — і сам того не знаю (Володимир Сосюра, I, 1957, 318).

5. Падати, зірвавшись звідки-небудь, відділившись од чогось. Пригінчий так б'є себе долонею по лобі, що з голови злітає зубчастий бриль (Михайло Стельмах, I, 1962, 553); Пенсне влетіло, жалібно дзенькнуло скло... (Олесь Донченко, V, 1957, 509); Двері злетіли в гачка і навстіж відчинилися (Іван Микитенко, II, 1957, 298); Оротук ледве вдержався, щоб не злетіти в нарт (Микола Трублаїні, Крила.., 1947, 62);
//  перен. Зникати, пропадати, перестаючи існувати. Сизий серпанок зоряної ночі покрив сушу й море.. У таку ніч сон злітав з очей, а мрії полонили розум і серце (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 14); Її очі з м'якеньких стали зразу тверденькі Брови насупились, а осміх влетів з уст і ніби вилетів з хати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 280).
Злетіла (злетить) голова чия — хто-небудь покараний (буде покараний) на смерть. Горіли палаци і падали чертоги. Тут панська голова злетіла не одна (Агата Турчинська, Земле моя.., 1961, 17).

6. перен. Мимоволі, раптово вихоплюватися (про слова, вирави, зітхання і т. ін.). Віоріка починав швидко працювати руками, слова пісні самі просяться, влітають з губ (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 102); Софія стоїть мовчазна, бліда, нерухома. В серці їй кипить образа і досада. От-от горде, гостре слово злетить з її уст... (Леся Українка, III, 1952, 530); Важке вітхання влетіло а Германових грудей (Іван Франко, VIII, 1952, 378);
//  Лунати, звучати (про звуки музичних інструментів, мелодії і т. ін.). Над нами має скорбними крильми Шопенів марш, крізь мідь злетівши строгу (Максим Рильський, III, 1961, 248).

7. перев. док., з чого, перен., розм. Втратити посаду, місце роботи і т. ін. У колгоспі «Сині води» За шахрайство, за брехню 3 голови злетів Колода, Згнив, як кажуть, на корню (Любов Забашта, Пісня.., 1961, 113).

8. перен., розм., рідко. Швидко минати, проходити (про час). Її молодість злетіла, мов сон, промайнула, що аж диво часом бере, чи все те й було (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 98); Не зглянулись, як ще місяць злетів (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 38).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 595.

Коментарі (0)

ЗЛІТАТИ 2, аю, аєш, док.

1. перех. Літаючи, побувати скрізь або в багатьох місцях. Сів собі горобчик на полю та й думає: «Скільки світа злітав, а щось небагато навчився» (Леся Українка, III, 1952, 482); — Ми злітали гори, скелі, Пролетіли крізь пустелі, Потомилися украй (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 33).

2. неперех. Літаючи, побувати де-небудь і повернутися назад. Тут [в сільськогосподарській авіації] льотчик теж мусить бути класу не тюхтійського.. Де тобі не просто злітав, відбомбився, влучив, не влучив, і вертай назад... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 72).

3. неперех., розм. Дуже швидко куди-небудь збігати, з'їздити і т. ін. і повернутися назад. Валя тим часом злітав уже до хати-читальні, вхопив під столом якесь число «Знання».. і вже мчав назад (Степан Васильченко, II, 1959, 188); — Ви їдьте на хутір і спокійно смажте зайців, а я злітаю в Троянівку. Я почав, я й докінчу, — і огрів коня канчуком (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 539).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 596.

Коментарі (0)