в означеннях
Тлумачення, значення слова «злюбити»:

ЗЛЮБИТИ, злюблю, злюбиш; мн. злюблять; док., перех., частіше із заперечною част. не.

1. Відчути прихильність, повагу і т. ін. до кого-небудь. [Кассандра:] Поліксено!.. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила (Леся Українка, II, 1951, 257); Не злюбила вона [пані] нас; не так мене, як Одарку. Було так і їсть, як іржа залізо (Марко Вовчок, I, 1955, 45); Микола не злюбив Юрія з першого погляду (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 71).

2. розм. Відчути сердечний потяг до особи іншої статі; покохати.  * Образно. Коли ж така твоя воля, Щоб ти мене не любила, — Лучче ж мені така доля, Щоб злюбила мя [мене] могила (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 48).

3. Дуже звикнути, приохотитися до чого-небудь. — Чи ви, може, вже перестали курити? — питала ніби поважно пані… — Ой, де перестала! — відповіла вона майже з переляком, — ще більше злюбила! (Ольга Кобилянська, I, 1956, 475);
//  Віддати чому-небудь перевагу, визнати кращим, уподобати щось. Там часом «Вершника» читав «без голови» Денис Ісакович, хоча у разі жоднім Він пальми першості Майн-Ріду б не одвів, Злюбивши над усе «Грабіжники морів» (Максим Рильський, Поеми, 1957, 229); Що ж ти наробила, моя юна сило, Три дуби схилила — Три квітки злюбила (Павло Усенко, Листя.., 1956, 41); — Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола, — все гнівніше і гнівніше почав Колісник (Панас Мирний, III, 1954, 309).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 607.

Коментарі (0)