ЗЛО́ЧИН, у, чол.
1. Суспільно небезпечна дія (або бездіяльність), що чинить, заподіює зло людям. Батько піднімає рушницю. Секунда, і станеться злочин. Дівчина кидається до батька і повисає на зброї з криком: — Батьку... бога ради! (Олександр Довженко, I, 1958, 118); Тяжкий злочин — убивство (Михайло Стельмах, II, 1962, 300).
2. Неприпустимий, ганебний вчинок. Дітлахи, які
стрілися йому по дорозі, — вони саме різали ножичками
кору на каштані й кинулися вчасно навтіки, — були
вражені тим, що Василь не звернув уваги на їхній злочин
(Юрій Яновський, II, 1954, 98); — Юхиме Аркадійовичу,
відпустіть хлопчика, він уже зрозумів, що зробив маленький
злочин, і йому дуже соромно (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 6);
// Неправильна, шкідлива поведінка. Поезія жити не
може на смітнику, а без неї жити — злочин (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 304); Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх! (Павло Тичина, I, 1957, 55).
♦ На місці злочину спіймати (зловити, застати і т. ін.)
див. місце.