ЗЛОСТИ́ВИЙ, а, е.
1. Сповнений злості, ворожнечі,
недоброзичливості; злий (у 1 знач.). — Тьху, який ти
[Хомо] дурний, злостивий, — поганий! — зневажливо
сказала дівчина й пішла, залишивши його самого в саду
(Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 344);
//
Сердитий, роздратований. — Бодай вас свята земля живцем
поглинула! — лаялись навздогінці паніям злостиві діди
з досади (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 292);
// Хижий, лютий (про
тварин). Він сидів верхи на неспокійному з злостивим
оскалом жеребці (Михайло Стельмах, II, 1962, 190).
2. Який виражає зло, злість. Доля так і не подарувала йому ні сім'ї, ні дітей, ні багатства, і він, зовсім зачерствівши серцем, дивився тепер на світ холодними злостивими очима (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 109); Злостивий усміх.
3. Сповнений зла, злорадства, злості. Сотні
злостивих думок пропливають у голові Раусліта (Вадим Собко,
Любов, 1935, 52); В очах [Юхима] загорілися іскри
злостивого відчаю і погасли (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 120); Злостива
фантазія;
// Пройнятий злою насмішкою. Одначе
Замітальський.. Ні добродушним жартом, ні злостивим
Не хоче озиватися (Максим Рильський, II, 1956, 102); Злостиве
слово.
4. Який має високий ступінь вияву міри, якості, дії; шалений, лютий. Висока гордість нам проймає душу, — Коли згадаєм давній Севастополь... Де під злостивим свистом вражих куль Проходив мужній генерал Нахімов (Максим Рильський, III, 1961, 112); Перстень випромінює тепло, він грів діда і хлопчика, він освітлює їм обом шлях крізь темну злостиву ніч (Натан Рибак, Помилка.., 1940, 176).