ЗЛОВИТИ, зловлю, зловиш; мн. зловлять; док., перех.
1. Спіймати, підхопити те, що летить або, кинуте вгору, падає. Він з усмішечкою витягнув з кишені перев'язану мотузочком пачку грошей, підкинув її вгору, зловив і на мигах показав: бери, мовляв (Михайло Стельмах, II, 1962, 37).
2. Погнавшись, наздогнати, схопити того, хто
рухається, тікає. Як побачила вона, що вже на волю її
пускають, — бігти кинулася куди очі спали, — насилу її
зловили (Марко Вовчок, I, 1955, 177); Обганяє [Мурко] вівцю,
вітер настовбурчив на ньому шерсть, а він зловив вже
зубами за карк вівцю і кинув в отару (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
321);
// перен. Направивши, навівши фотоапарат,
прожектор і т. ін. на те, що швидко зникає, проходить,
піймати в приціл, сфотографувати. Командир Матте
зловив у бінокль тумани над ворожим селом і зібрав
помічників на нараду (Юрій Яновський, I, 1958, 115).
♦ Зловити вітра в полі див. вітер.
3. Піймати, захопити живцем як здобич. Не штука вбити крука: злови-но живого (Номис, 1864, № 7250); Вони посідали на піску, і він став розповідати, як йому сьогодні пощастило: він зловив такого сома, що коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна й поки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449).
4. Вислідивши, розшукавши кого-небудь, затримати,
заарештувати. Увійшли москалі з рушницями й зловили
п'ятнадцять циган (Нечуй-Левицький, III, 1956, 278); Потім
Котовського зловили вдруге і засудили до страти через
повішення (Юрій Смолич, V, 1959, 30);
// розм. Застати,
побачити кого-небудь десь. На другий день пантрувала
Пазя, щоби стрітися десь зі Славком на самоті. Удалось
їй зловити його, як ішов із саду (Лесь Мартович, Твм 1954, 320).
5. перен., розм. Викрити кого-небудь, звинувативши
в якихось негативних вчинках;
// на чому. Раптово
помітити, виявити що-небудь у собі або в комусь. Я
зловила себе на тому, що зовсім не слухаю [перекладача]
(Юрій Яновський, II, 1958, 89); Мені здавалося, що кілька разів
я зловив діда Гарасима на якійсь дивній тривозі (Іван Франко, IV,
1950, 182).
♦ Зловити на гарячому див. гарячий; Зловити на
місці злочину див. місце; Зловити на слові див. слово.
6. перен., розм. Вдаючись до різних хитрощів,
примусити кого-небудь женитися на комусь. Жіноче
покоління підростає тільки з тією думкою, що головне
завдання самостійного життя дівчини — зловити собі
чоловіка (Іван Франко, XVI, 1955, 115).
♦ Зловити на гачок див. гачок.
7. перен., розм. Збагнути (розумом), сприйняти
(слухом, зором). Се вони [жайворонки], невидимі, кидають з
неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву
й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її
переливів (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 231); — Добраніч,
Христинко! — одним стрибком він вискочив на ґанок, зловив
сполохане «ой» і скрип хатніх дверей... (Михайло Стельмах, I,
1962, 529).
♦ Зловити нитку (нитки) чого — встановити зв'язок,
послідовність у розмові, розгортанні подій, виявити
в чому-небудь основне. [Гуральський:] А ви,
Микитюк, на кожному кроці пам'ятайте, що перед вами
велика праця: зловити в руки всі нитки цілої організації
(Мирослав Ірчан, I, 1958, 172); І розмова ще пожвавішала. Євген
Вікторович, як то кажуть, ускочив у тон, зловив нитку
настроїв (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 169).