Словник української мови

ЗЛИ́ДНІ, ів, мн. Матеріальні нестатки, бідність. Старій матері не спалося. Доччина доля, образи людські, свої злидні та недостачі ворочали її з боку на бік, гнали сон і спокій далеко від неї (Панас Мирний, III, 1954, 111); Злидні, безправ'я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Максим Рильський, III, 1956, 41);  * Образно. Не раз вже потай заплітали Нам злидні терен до вінків (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 173).
♦ Бодай вас злидні побили (посіли) — побажання нещастя, бідності; прокляття. Бодай же вас, цокотухи, Та злидні побили (Тарас Шевченко, I, 1963, 23); Злидні годувати — жити в нужді, бідності. [Кіндрат Антонович:] Я цілий вік труждався..; увесь вік злидні годував, недоїдав, недопивав... (Марко Кропивницький, II, 1958, 328); Загрузати (загрузнути, загрузти) в злиднях див. загрузати.