ЗЛИЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗЛИЗАТИ, злижу, злижеш, док., перех.
1. Проводячи язиком по чому-небудь
або торкаючися ним чогось, знімати, зчищати
що-небудь звідкись. Федот злизує язиком осугу з губів
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 348); Налетіла сніжинка і лапчаста
сіла Тосі на губу. Не знаючи, як позбутися її
лоскотливого дотику, Тося просто злизала її язиком (Ірина Вільде,
На порозі, 1955, 239);
// Їсти, пити що-небудь, підбираючи
язиком. Стіну злизував [віл], як ясла були перед ним
порожні... (Ольга Кобилянська, II, 1956, 58); Сам кухар сметанку
злизав, На мене, кицуню, сказав (Іван Франко, XIII, 1954, 256);
// заст. Знахарським способом лікувати хвороби. Зніма
[Пріська] остуду, переполох вилива, злизує від уроків,
соняшниці заварює... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 175).
♦ Лизь (лизень, чорт) злиже кого, лайл. — пропаде,
зникне хто-небудь. [Степан:] Анахтемо, замовчи,
бо тут тебе й чорт злиже! (Марко Кропивницький, I, 1958, 409); Нехай
тебе лизень злиже! (Номис, 1864, № 3739); Як віл (лиз,
лизь, лизень) злизав; Як (наче, ніби, мов, немов і т. ін.)
язиком злизало, безос.; Як (наче, ніби, мов, немов
і т. ін.) корова язиком злизала кого, що — хто-,
що-небудь швидко зник (зникла, зникне). До Стьопки, —
як його лизь злизав. Що вже було Петрові та Йванові,
що випустили Стьопку (Панас Мирний, I, 1949, 203); Знову
раптом зник. Немовби й не було його тут. Як лизень
злизав Козака (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 59); Рік,
другий — і хатку, повітку, бичків та кобилу як язиком
злизало (Любов Яновська, I, 1959, 303); Привида наче корова
язиком злизала (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 480).
2. перен. Поглинати, знищувати кого-, що-небудь (про стихійні явища). Тут вогонь аж гоготів навколо Та злизував пожежею село (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 20); Дніпро розлився.. й буйно розганяє свої бруднії хвилі: то в глинясту гряду сердито плеще, то злизує пісок на косах (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 186); Вітер і сонце злизали сліди нічного снігопаду (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 88).