в означеннях
Тлумачення, значення слова «змагати»:

ЗМАГАТИ 1, аю, аєш, недок., ЗМОГТИ, зможу, зможеш; мин. ч. зміг, змогла, ло; док.

1. перех., розм. Брати гору, здобувати перемогу над ким-, чим-небудь; перемагати. Був [Артем] дядько роботящий, землю шанував, і хоч змагали його злидні, та працював чоловік (Антоненко-Давидович, Крила.., 1959, 50); Венера зачала благати І за Енеєчка прохати, Вулкан йому щоб допоміг: Енеєві зробив би збрую Із сталі, міді, золотую — Такую, щоб ніхто не зміг (Іван Котляревський, I, 1952, 208); Ми всі дороги пройшли, Днів розірвавши туман, Лиха здолали, змогли Чорного ворона стан (Павло Усенко, Вибр., 1948, 298);
//  Переборювати, долати що-небудь (почуття, фізичний стан і т. ін.). Ішла дитина, на очах росла, Змагала в серці острах передвічний (Максим Рильський, Поеми, 1957, 288);
//  тільки 3 ос. Оволодівати всім єством. Хоч заплющив я очі, а сон мене не змагає (Марко Вовчок, VI, 1956, 309); Надходить [Зет] з брилою. Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка, I, 1951, 450); Почне ж Тарас говорити про щось серйозно, вона умисне, ніби її змагають позіхи, прикриває долонею рота (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 114).

2. тільки недок., неперех., до чого, діал. Прагнути. Теперішні поети загалом змагають до того, щоби в своїх піснях, повістях, оповіданнях і т. ін. малювати життя людське таке, яким вони його бачать (Іван Франко, XVI, 1955, 157).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 609.

Коментарі (0)

ЗМАГАТИ 2, аю, аєш, недок., рідко, ЗМОГТИ, зможу, зможеш; мин. ч. зміг, змогла, ло; док., перев. з інфін. Мати змогу, бути спроможним що-небудь робити. Анна, слабовита й так, не змагала на найширшім загоні йти порівно з іншими (Іван Франко, I, 1955, 61); Сини.. саме до роботи. Господар також ще змагає (Володимир Бабляк, Випш. сад, 1960, 35); Великії у страха очі, Вся рать неслась, хто швидше зміг (Іван Котляревський, I, 1952, 220); Христя не змогла говорити... так її серце билося, стукотіло (Панас Мирний, III, 1954, 181); — Бігти зможеш? — Зможу, товаришу командир (Михайло Стельмах, II, 1962, 201);
//  тільки док. Дістати можливість робити що-небудь за певних обставин. Коли поставлять залізну грубку або куплять переносний камін, я зможу тут жити (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 403); [Річард:] Ти один в сій пущі мені б міг помогти, якби схотів. [Джонатан:] Аби я зміг, охоти не бракує (Леся Українка, III, 1952, 52); Звістка про падіння Перекопу приголомшила весь світ. Неприступний білий Верден, який, сподівались, зможе триматись роками, упав протягом трьох діб (Олесь Гончар, II, 1959, 438).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 609.

Коментарі (0)