ЗМАХУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗМАХНУТИ, ну, неш, док.
1. неперех. Махати чим-небудь, спрямовуючи рух угору. Візник здивовано озирається на сідока, потім змахує пужалном і ще дужче поганяє коні (Олексій Полторацький, Дит Гоголя. 1954, 5); Вибухнув постріл, лейтенант змахнув руками, мов веслами, і впав навзнак (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 96); Птах, плавно змахнувши крилами, спокійно поплив стороною над степом (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 22).
2. перех. Скидати, відкидати що-небудь змахом
(змахами) руки Заступник редактора звичним рухом
змахує з чола на перенісся окуляри (Петро Колесник, Терен..,
1959, 350); Зняв безкозирку сибіряк І чуб змахнув з очей
(Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 47);
// Різким рухом випирати,
струшувати що-небудь Дехто вже змахував нашвидку
рукавом піт з чола, інші поскидали теплі піджаки
й пальта (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 133); На очах Гордого
з'явилася непрошена сльоза, і він крадькома змахнув
її долонею (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 27); Дівчина,
повідчиняла вікна, протерла шибки, змахнула невидиму
пилюку з столів та підвіконь (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 51);
// Махаючи чим-небудь, зганяти, відганяти
кого-небудь. Ще крок — і Кость у голубнику Спокійними
рухами він змахує з плечей сизих туркачів [голубів]
(Олесь Донченко, I, 1956, 55); Змахнути муху з обличчя;
// перен.
Відкидати, гнати геть (звичайно думки, поганий
настрій, смуток і т. ін.). Зусиллям волі він змахнув усі
думки і далі брів (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 393); Зірвала [Наташа]
косинку з голови, немов цим жестом змахнула і біль
з душі (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 220).