ЗМАРНІ́ТИ і рідко ІЗМАРНІ́ТИ, ію, ієш, док.
1. Схуднути, виснажитися від горя, туги, хвороби,
недоїдання, важкої праці і т. ін. — Марку!
подивися, Подивися ти на мене! Бач, як я змарніла? Я не
Ганна, не наймичка, Я... — Та й оніміла (Тарас Шевченко,
I, 1963, 322); [Ганна:] Ллє ж і змарніла ти!
[Зінька:] Чи в'яне квітка під росою на сонці? Чи
змарніла б, коли б не горе? (Марко Кропивницький, II, 1958, 35);
Зчорнів я, змарнів я, попід гаєм ходячи, За тобою, моє
серденько, тужачи, тужачи! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 452);
— Що це ти, Гаїнко, мов ізмарніла? Чи не хвора? — Ні...
я здужаю.. (Борис Грінченко, II, 1963, 395);
// Втратити свіжість,
привабливість, красу (про обличчя і т. ін.). — Була я
в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі,
а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли, —
подумала Мотря (Нечуй-Левицький, II, 1956, 295).
2. перен. Зів'янути, засохнути від нестачі вологи, поживних речовин і т. ін. (про рослини). Мої мрії найкращії в'януть, Мов розквітлії восени квіти, Що розквітли, щоб зараз змарніти, Щоб на сонечко раз тільки глянуть (Леся Українка, I, 1951, 56); Буйно сходила пшениця, Так, аж серце молоділо... Як же вбого колоситься! Як стебло її змарніло! (Максим Рильський, III, 1961, 67); Тополина змарніла й пожовкла (Сава Голованівський, З листів.., 1940, 16).
3. перен., рідко. Втратити велич, могутність.
Минали роки. Мільйони людей вмирали на фронтах
імперіалістичної війни. Країна змарніла і впала в
скорботу (Олександр Довженко, I, 1958, 449);
// Занепасти. Наберем
червоної китайки, Гей, гей, та на славу! ..Гей, щоб
наша червона китайка, Гей, гей, червоніла, А щоб
наша козацька слава, Гей, гей, не змарніла! (Українські народні думи.., 1955, 91).