Словник української мови

ЗМАРНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до змарнувати. Мов той вигнанець, молодість свою Я звав з минувшини: — Де щезла ти, ледащо? Чому так скупо тішила мене, У фронтових полях, в гримучих хащах Змарнована? (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 36); Хірургом Друзь став пізно. Будь-що має він надолужити два роки, змарновані до війни, та чотири, відібрані війною (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 11);
//  у знач. прикм. Соломія знесилилась і впала.. їй жаль стало молодого змарнованого життя — і вона заплакала (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363);
//  змарновано, безос. присудк. сл. Брала злість, що довгожданий і радісний день так змарновано (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 17).