ЗМАРНО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
змарнувати. Мов той вигнанець, молодість свою Я звав з
минувшини: — Де щезла ти, ледащо? Чому так скупо
тішила мене, У фронтових полях, в гримучих хащах
Змарнована? (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 36); Хірургом
Друзь став пізно. Будь-що має він надолужити два
роки, змарновані до війни, та чотири, відібрані війною
(Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 11);
// у знач. прикм. Соломія
знесилилась і впала.. їй жаль стало молодого
змарнованого життя — і вона заплакала (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363);
// змарновано, безос. присудк. сл. Брала злість, що
довгожданий і радісний день так змарновано (Василь Кучер,
Чорноморці, 1956, 17).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 612.