ЗМАРНУВАТИ, ую, уєш, перех. Док. до марнувати. — А шануйте, — обзиваюся до синів, — шануйте старого батька! Не прогайнував нічо [нічого], не змарнував, але ще придбав та й вам передає (Лесь Мартович, Тв., 1954, 209); [Годві неон:] Сей чоловік вже змарнував талант, розтринькав, мов п'яниця (Леся Українка, III, 1952, 79); Змарнуєш силу на той ліс, а воно, може, й пропаде все... (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 15); Як безглуздо вона змарнувала свої найкращі літа! (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 38).