в означеннях
Тлумачення, значення слова «змилювати»:

ЗМИЛЮВАТИ 1, юю, юєш, недок., ЗМИЛИТИ, змилю, змилиш, док., перех.

1. Витрачати (яку-небудь частину мила) під час миття, прання і т. ін. Половину змилила мила (Словник Грінченка).

2. Робити мильним, покривати мильною піною;
//  Примушувати (перев. коней) дуже потіти, покриватися ніби мильною піною.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 619.

Коментарі (0)

ЗМИЛЮВАТИ 2, юю, юєш, недок., ЗМИЛИТИ, змилю, змилиш, док., розм., рідко.

1. неперех., у чому. Те саме, що помилятися. Усім здалось, що Кованько якось змилив, звернув навкоси з простого шляху в якесь багно (Нечуй-Левицький, I, 1956, 625); — Страшно в такому ділі змилити. — В чім змилити? — А що... коли ми здря [даремно] на шинкарку таке подумали? (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 507);
//  Стріляючи, не влучати в ціль. — Ну, як рушничка б то? — Асесор закричав: — Не змилить? (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 142).
Змилити на слові (у слові) — те саме, що Помилитися на слові (див. слово). [Хілон:] Я вступлю до школи... [Антей:] До якої? ..Латинської? [Хілон:] Ну, все ж тепер латинське... [Антей:] Як? Я, і ти, і наша рідна мова латинськими вже стали? [Хілон:] Розумів я, властиве, римське, та змилив у слові (Леся Українка, III, 1952, 417).

2. перех. Вводити в оману кого-небудь; обманювати. Перше недовір'я перевернулось у віру, що Марина змилила їх (Панас Мирний, IV, 1955, 254); — Він приходить регулярно в осьмій годині, а відходить у півдванадцятої. Хоч годинник би зле йшов, то його це ніколи не змилить (Лесь Мартович, Тв., 1954, 410); Щоб змилити погоню, — а Довбуш сподівався погоні, — він вирішив розділити свій загін на дві частини і кинути в два протилежні боки (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 227).
Змилювати (змилити) сліди — заплутувати сліди. Баран з десять разів змилював сліди, відскакував набік (Іван Франко, VII, 1951, 351); Змилити шлях (стежку і т. ін.) — збитися з дороги. От неправда, що мені Баба говорили! Від їх пісні журавлі Не знижались до землі, Шляху не змилили! (Іван Франко, X, 1954, 176).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 619.

Коментарі (0)