ЗНА́ЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і без додатка.
1.
Мати якийсь зміст, дорівнювати значенням чому-небудь.
— Сіла я, знаєте, на припічку та й розгадую, що би
цей сон міг значити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 80); — У нас
можуть бути діти... Голубчику!.. Ти лиш вдумайся, що
то значить те велике слово... Дитиняточко маленьке...
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 203);
// з інфін. або підрядним реченням.
Означати що-небудь, свідчити про щось. Я себе
ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти.
Невже се значить, що мені вже бракує товариства
людей? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 229); За мир у всьому світі —
Це значить: за народ, За колоски налиті, За шум
весняних вод! (Максим Рильський, III, 1961, 43); Визнавати
об'єктивну, тобто незалежну від людини і від людства,
істину, значить так чи інакше визнавати абсолютну
істину (Ленін, 14, 1949, 115).
2. Відігравати певну роль, мати яке-небудь значення,
бути важливим для когось. Коли мої твори що-небудь
значать, мають яку-небудь вагу, то задля діла
(справжнього діла) — вони одні тілько потрібні, а не моє
ймення (Панас Мирний, V, 1955, 400); [Річард:] Більше
для мене значить усміх мого Деві, аніж прокльони твого
Годвінсона (Леся Українка, III, 1952, 51).
Що [то] значить хто, що — уживається при
намаганні пояснити щось підкреслюванням певних
особливостей, рис Кого-, чого-небудь. — Пам'ятаєш, як
старший лейтенант Брянський перед своєю смертю гукнув
нам: «За Батьківщину!..» І голос тоді в нього був якийсь
не простий... — Що то значить — Батьківщина!..
(Олесь Гончар, III, 1959, 192).