Словник української мови

ЗНАДВО́РУ, рідко ІЗНАДВО́РУ, присл., розм. З зовнішнього боку приміщення; ззовні. Служниці чепурили покої, поденщиці білили будинок знадвору (Леся Українка, III, 1952, 649); Сьогодні після невеселої вечері Созоненко замкнув зсередини і знадвору свою простору крамницю (Михайло Стельмах, II, 1962, 92);
//  З двору, з подвір'я. Бурмістрові слова були заглушені якимсь гомоном ізнадвору (Іван Франко, VII, 1951, 434); Валентин Модестович мимоволі глянув собі на ноги: чи не приніс, бува, бруду знадвору? (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 143).