ЗНАТИ, знаю, знаєш, недок.
1. перех., також про
кого—що і з підрядним реченням. Мати якісь дані,
відомості про кого-, що-небудь. [Деїфоб:] Хіба ти знаєш
заміри чужинця, що так його рівняєш до гієни? (Леся Українка,
II, 1951, 307); Певно, Ви вже знаєте од Віри Устимівни,
як я живу і що зо мною (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 414);
Хотів би я знати, про що той струмочок У мріях
своїх гомонить між травою? (Павло Тичина, I, 1957, 4); — Коли б
то знав, де впадеш, — казав колись мій дід, — соломки б
підстелив! (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 23);
// що за ким,
перев. із запереч. част. не — вважати щось властивим
кому-небудь. [Хуса:] Нівроку, бачу, стала
жартівлива! Сього давніш не знав я за тобою! (Леся Українка, III,
1952, 160).
♦ Знаю (знаємо, знаєм) [я, ми] вас (його, їх і т. ін.),
ірон. — уживається при виявленні недовір'я, сумніву.
— Куди розігналась? — До сестри. — Ха-ха! До
сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана?
На розвідини прийшла? (Олесь Гончар, II, 1959, 253); Знай
(знайте) мою добрість — уживається при підкресленні
доброзичливості у ставленні до кого-небудь. І знов
набрав з кишені соняху жменю. Потяглися до нього
кілька рук. Дав рудому. А решту Митькові простяг
у руці — на й тобі, мовляв, та знай мою добрість
(Андрій Головко, I, 1957, 365); Знай наших! —
уживається при виявленні почуття самовдоволення, гордості.
Ярошенко тикнув у руки Євгена Панасовича сіруватий
лист паперу, в якому вгадувалася газета. — На всю
радянську республіку розписав [Мусій]. Знай наших!
(Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 207); Знати як облупленого
(як облуплених) кого — мати повне уявлення про
характер, поведінку і т. ін. кого-небудь. Ворона знала
кожного з нас як облупленого, бачила — хто чим дише
і чого хоче (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 495); — Треба
поліцаїв і старосту провідати. Я їх мушу знати як
облуплених... (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 255);
Ні (і) сном ні (і) духом не знати див. дух.
2. перех., також з інфін. Мати певні чи спеціальні
знання в якійсь галузі, бути обізнаним із чим-небудь,
розбиратися в чомусь. — Іди служи, годи Енею, Він
зна воєнне ремесло (Іван Котляревський, I, 1952, 210); Хто що знає,
тим і хліб заробляє (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 83); Толстой
знав чудово сільську Росію, побут поміщика і селянина
(Ленін, 16, 1949, 291); Я знав уже всі таємниці
кіновиробництва ще до мого приїзду на фабрику (Юрій Яновський, II, 1958,
18); — Що вони хотять? — запитав він у перекладача. Той
знизав плечима. Він не так добре знав мову, щоб з
окремих вигуків зрозуміти, що коїться (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
410);
// також з підрядним реченням, розм. Могти,
уміти що-небудь робити, поводитися певним чином.
Молитись богу Та за ралом спотикатись, А більше
нічого Не повинен знать невольник, Така його доля (Тарас Шевченко,
II, 1963, 81); От взяв [Вовк] Овечку, обідрав, Як знав Тай
заходився хорошенько М'ясце під дубом уминать (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 23); Тьохка, плаче соловейко На калиноньці,
Та не знає дати ради сиротиноньці (Павло Грабовський, I, 1959,
111).
♦ Грамоту знати — уміти читати, писати, бути
грамотним, письменним. Вже як іти в столицю, то кому ж,
як не сільському писареві, людині, що і грамоту
знає, і обдурити кожного потрапить... (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 114); Знати лік чому: а) вміти лічити що-небудь.
Приніс чоловік гроші двадцять п'ять рублів.. Я й не
хотіла брати, бо я ліку бумажкам не знаю, а далі
й забрала (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 267); б) уміти бути
ощадливим; Знати на зубок див. зубок; Знати своє діло —
добре справлятися з своєю роботою, бути спеціалістом
у чому-небудь. — Хай Параска і сяка, хай вона і така, та
вона своє діло знає (Панас Мирний, IV, 1955, 146); Знати [тільки]
з миски (з носа) та в рот — майже нічого не вміти робити,
не розбиратись майже ні в чому. Ти тільки знаєш, що з
миски та в рот (Номис, 1864, №6530); [Павло:] Та він
знає в книжці, а коло землі знає з носа та в рот і приїхав
нас учить (Карпенко-Карий, II, 1960, 116); Знати толк у
чому — мати в чому-небудь досвід, бути досвідченим.
Парубок робить за двох і в усякій роботі знає толк
(Михайло Стельмах, I, 1962, 100); Знати, як свої (своїх) п'ять
пальців — добре розумітися у чому-небудь, розбиратися
у чомусь. [Крим:] Я Чорне і Середземне моря
знаю, як свої п'ять пальців (Олександр Корнійчук, II, 1955, 243);
Не знати, на який стілець сісти — розгублюватися
в певній ситуації, відчувати нерішучість. Харкевич був
певен: Рудь через те й не знає, на який стілець сісти,
що вважає себе неправим, але не має мужності визнати
цього (Сава Голованівський, Тополя.., 1956, 246); Тільки й [одне]
знати, що — обмежуватися чимсь одним у своїх діях,
вчинках. Не раз та й не два так посилала його Ївга
до людей за грошима, а він тільки й знає, що
відбріхується (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 259); Нічогісінько по-нашому
не тямлять [вороги], ну, як та деревина чи скотина,
одне знають горілку дудлять та по-своєму — гала, гала
(Олександр Довженко, I, 1958, 331).
3. перех. Бути знайомим з ким-небудь. Згадались мені
кращі люди, яких-но я знав, згадалось, як на збірках
однодумців маніфестували вони свою любов до народу
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 259); — Хто ти?.. — Я, здається,
тебе знав... — У Києві, торік... — Ти татарка?
Служниця панночки?! — скрикнув Андрій (Олександр Довженко, I,
1958, 242);
// Вважати, признавати кого-небудь
близьким, рідним. — Ой, не хоче твоя мати Мене, бідну,
знати, Хоче собі багатую Невістку шукати! (Сто пісень для молоді, 1946, 219);
// Виділяти, вирізняти з ряду
подібних; узнавати. — А що, — кажуть, — ваша дочка,
Горпино?.. — Та вже всміхається, сестриці-голубоньки,
і рученята до мене простягає; вже знає мене (Марко Вовчок, I,
1955, 65); Вони знали господаря свого, сі барани і ягниці,
і з радісним беканням терлись до його ніг (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 334).
♦ Знати в (у) обличчя (лице) — узнавати по
зовнішності. На першому поверсі біля дверей уже набилося
повно бійців з різних підрозділів — розвідники,
радисти, зв'язківці... Декотрих з них Блаженко знав у
обличчя, більшість була незнайома (Олесь Гончар, III, 1959,
140).
4. перех. і без додатка. Розуміти, усвідомлювати
що-небудь. Не русалонька блукає: То дівчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить (Тарас Шевченко,
I, 1963, 3); Знає кіт, чиє сало з'їв (Номис, 1864, №5291);
Не знала [Світлана] добре й сама, чого плаче, але
почувала, як їй легшає від цього на душі (Олесь Гончар, II, 1959,
100);
// Здогадуватися про що-небудь. Такої похвали
співун не сподівався; Якби був знав, То й не співав (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 106); — А не правду кажу? — і собі
сміється молодиця, знаючи, що подумав чоловік
(Михайло Стельмах, II, 1962, 174).
♦ Сам (сама, самі) здоров (здоровий, здорова,
здорові) знаєш (знаєте) див. здоровий; Самому (самій) себе
не знати — не розуміти свого стану, своїх почуттів.
Удень вона сама себе не знала: і жаль було [Тихона],
але якось по-дивному — і жаль, і ні (Андрій Головко, II, 1957,
118).
5. перех., перев. у запереч. реченнях. Визнавати кого-, що-небудь, рахуватися з кимось, чимось. Як понесе [Дніпро] з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани і гори — Все покину і полину До самого бога Молитися... а до того Я не знаю бога (Тарас Шевченко, I, 1963, 354); [Орест:] Я знаю тільки одно право, право на щастя! (Леся Українка, II, 1951, 58).
6. перех. Зазнавати чогось на своєму віку,
переживати, відчувати що-небудь. — Я знаю щастя в сім'ї,
знаю його у дітях (Панас Мирний, V, 1955, 95); Якби я була
зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю (Леся Українка,
I, 1951, 199); З руїни, з попелу, з могили Росли будинки
й квітники. Ми разом чудо це творили — Солдати
і трудівники. Не знали розпачу ніколи, Хоч знали горе
і журбу (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 15); В них
[піонерів] інші дні, І гасло їх: «Війна — війні!» їм,
інший світ у яві сниться, Ніколи їм не знати мли
(Володимир Сосюра, I, 1957, 467);
// Мати що-небудь, користуватися
чимось. Єсть люде на світі — Сріблом-злотом сяють,
Здається; панують, А долі не знають, — Ні долі,
ні волі! (Тарас Шевченко, I, 1963, 29); — Ні, вже не знати
спокою! Туга пече, як змія! Свиснув Овлур за рікою,
— Чуєш ти, земле моя? (Максим Рильський, II, 1960, 156).
♦ Знати по собі — судити з власного досвіду. Козаков
по собі знав, як небезпека змінює людину.. Буває тоді
так, що зникає несподівано млявість і втома, а
напружені до краю нерви сповнюють все тіло тугою
настороженою силою (Олесь Гончар, III, 1959, 150); Знати, почому
(почім) ківш (пуд, фунт, корець і т. ін.) лиха
див. лихо; Не знати вагань — бути рішучим,
непохитним. І вал п'ятнадцятий гуде, Переливає
грань, Правиця певна нас веде. Не знаючи вагань
(Максим Рильський, I, 1960, 306); Не знати втоми — бути
сильним, витривалим. Були в нього [Дениса] сильні ноги,
які ніколи не знали втоми (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 240);
Не знати жінки — не мати інтимних (статевих) зв'язків
(про чоловіка); Не знати лиця (обличчя) на кому —
про людину, що дуже зблідла або схудла, змарніла.
Почула Галька чужого чоловіка, увійшла в хату.. На
ній лиця було не знать, так вона схудла, аж почорніла...
(Панас Мирний, I, 1949, 386); Не знати сну й відпочинку —
не спати й не відпочивати. Майже не знаючи сну й
відпочинку, він, як фанатик-експериментатор, лежачи
десь між гарячим камінням, виводив якісь додаткові
формули для стрільби (Олесь Гончар, III, 1959, 114); Не
знати страху — не боятися. — Герої не знають страху!
Подвиг їх ясний нас заклика: — На ворога! До зброї!
(Павло Тичина, II, 1957, 150); Не знати упину — бути
нестримним у діях, вчинках. Щоб заслужити її любов, він..
давав розкішні бенкети й розсипав гойнії дари, в тій
марнотратності своїй жодного не знаючи упину (Боккаччо,
Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 348); Знати
ціну життю див. життя.
7. перех., також з підрядним реченням, у знач.
присудк. сл., розм. Видно, помітно. І на хатньому
вбранні знати осінь (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 122); Як
достатися, шукає В той він замок, у палати, Бо воріт
ніде не знати (Іван Манжура, Тв., 1955, 175); Ой, знати,
знати, Хто кого любить: Сяде близесенько Ще й
приголубить (Українські народні ліричні пісні, 1958, 118); Підмазати,
думаєте, долівки не зуміє [Оленка]? Вигладить, виведе,
жовтою смугою коло печі підведе, любо глянути, і віхтів
не знати (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 22).
♦ Пальці знати — про що-небудь невдало
приховане, погано зроблене (через невправність, неуміння
і т. ін.). Не в тім питання, що з ним (Давидом)
зробити, а. як зробити? Щоб і комар носа не підточив,
а не так, що й пальці знати (Андрій Головко, II, 1957, 68);
Не знать і сліду кого, чого — про відсутність або
безслідне зникнення кого-, чого-небудь. Кругом бори
та болота, Туман, туман і пустота! Людей не чуть,
не знать і сліду Людської страшної ноги (Тарас Шевченко, I,
1963, 240).
8. тільки 2 ос., неперех., у знач. вставн. сл., розм. Уживається для зосередження уваги співрозмовника на чому-небудь. — Так, знаєш, занадивсь ото до мене той панок Середипський (Нечуй-Левицький, I, 1956, 124); Сонечко зійшло, вони й посхоплювались, щоб, знаєте, купця не втерять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 10); А, знаєш, мені набридло вже сидіти й тебе чекати (Юрій Яновський, II, 1958, 61).
9. тільки інфін., неперех., у знач. вставн. сл., розм.
Уживається для вираження припущення, ймовірності
чого-небудь; напевне, мабуть. [Параска:] Ти, знать,
нездорова, в тебе голівка болить. Кажи, доню, болить?
(Степан Васильченко, III, 1960, 39); Дивно було — тільки учора
вдосвіта пішли були на буряки з села, а це вже й
вернулися. Знати — не найнялись (Андрій Головко, II, 1957,
225).
♦ Бог (господь, чорт, диявол, біс, дідько, кат, хто,
чума, сатана і т. ін.) (його, тебе, їх і т. ін.) знає (зна),
що (куди, як, які і т. ін.): а) невідомо, незрозуміло, що
(куди, як і т. ін.). [Храпко:] Ще бог знає, що то
з їх [дітей] вийде (Панас Мирний, V, 1955, 126); — Чи гаразд
у їх у господі?.. Чогось не ведеться їм. Господь їх святий
знає, що то таке! (Марко Вовчок, I, 1955, 17); Хто ж винен.. —
дивувався Петрюк. — Дідько його знає... Кифір чорним
пальцем розгладжував брови, тер бороду (Володимир Бабляк,
Вишневий сад, 1960, 40); б) (у знач. підсил. част.)
уживається при вираженні захоплення, здивування,
незадоволення і т. ін. Враз тебе там обморочать блиск і
пахощі гніткі, попугаї заторочать приказки бог зна які
(Леся Українка, I, 1951, 274); Був собі колись-то якийсь-то
маляр... І що то був за скусний! Там морока його зна,
як то гарно малював! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 5); Тиша...
Десь далеко хтось крикнув: «Гоп-го-оп!» — і понісся-полетів
цей окрик хто й зна куди далеко... (Гнат Хоткевич, I,
1966, 87); Цей дріт приносить телеграми Хто зна
з якої далини, І тим зрідні він з ластівкамм, Що
неспокійний, як вони (Максим Рильський, III, 1961, 120); Будеш (буде,
будете і т. ін.) знати — уживається при погрозі
кому-небудь. — Чекай, — думав він гірко про батька, —
будеш ти знати, як я тобі повішусь... (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 381); Давати (дати) знати див. давати; Давати
(дати) себе знати див. давати; Дати ногам знати —
втекти. А Лисиці тілько того й треба було. Як не дасть
ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в
бур'янах (Іван Франко, IV, 1950, 76); Знати всі входи й виходи див.
вхід; Знати міру в чому — дотримуватися певних меж
у чому-небудь; Знає кішка, чиє сало з'їла див. кішка;
Знать не знати, відать не відати — категорично
заперечувати що-небудь. На суді Хівря казала: — Знать
не знаю, відать не відаю, що й як було (Грицько Григоренко, Вибр.,
1959, 117); Іди та знай див. іти; Не знати, не відати див.
відати; Не знати що (де, куди і т. ін.) — невідомо,
що (де, куди і т. ін.). Мій син цілий рік перебуває не
знати де (Юрій Яновський, II, 1958, 11); Не знати, де дівати
(діти) очі (від сорому і т. ін.) див. дівати; Не знати,
на яку ступити див. ступати; Знати своє місце див.
місце; Знати ціну кому, чому — цінувати кого-,
що-небудь. Перед паном, попом і урядником шапки не ламав
[батько], поводився незалежно, бо знав собі ціну (Антоненко-Давидович,
Слово.., 1964, 5); Трудовій він [Петро] знав ціну
хвилині: всі дні — як на передовій... (Петро Дорошко, Три богатирі,
1959, 49); Пора (треба) і (й) честь знати — час
кінчати що-небудь, іти звідкись. Хтось кинув з гостей:
«Чи не пора вже нам і честь знати?», Старицький
підтакнув: «Авжеж, авжеж!» і перший підвівся з-за
столу (Микола Олійник, Леся, 1960, 230); Хто [його] знає —
невідомо; Як (куди, коли і т. ін.) [сам (сама, самі
і т. ін.)] знаєш (знаєте) — як (куди, коли і т. ін.)
хочеш (хочете). — А піти б мені справді у світа, — говорю
Лукашеві.. — А як сам знаєш! Коли вже така твоя хіть —
то йди собі з богом (Марко Вовчок, VI, 1956, 228).