ЗНАВІСНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до знавісніти. Знавіснілі після викриття свого хліба куркулі — з помсти підпалили темної вітряної ночі колишню самойловицьку економію (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 188).
2. у знач. прикм. Який знавіснів, утратив розум,
почуття міри в чому-небудь; озвірілий. Іван схопив його..
з такою ж силою, з якою колись на мосту зупинив
знавіснілого коня (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 154);
//
Розбурханий, шалений (про стихійні сили і т. ін.). Він виріс
посеред гірського бескеття, його, мабуть, гойдало малим
не в колисці, а на отаких знавіснілих потоках (Павло Загребельний,
Шепіт, 1966, 347).
3. у знач. прикм. Який дуже набрид, остогиднув. Чи стерпить він, бездомний мандрівник, Тупих сатрапів самохіття, І самовладців знавіснілий крик (Микола Бажан, Роки, 1957, 269); Знову похмурі кам'яниці колоністів на обрії, знову знавісніле дзижчання «дум-дум» над головою, колона зупинялась, розгорявся бій (Олесь Гончар, II, 1959, 125).