ЗНЕМОЩІ́ЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до
знемощіти;
// у знач. прикм. Мати переривалася від
ридань, дивлячись на свою дитину, на бліде личко, на
внемощіле.. тільце (Гнат Хоткевич, II, 1966, 192).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 656.