ЗНЕОХО́ТА, и, жін., розм.
1. Те саме, що небажання.
2. Стан байдужості до чого-небудь. — Цікавий сон? Ну, то розказуй. — Вона любила сни. Але він зразу замовк. Знеохота опанувала його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 287).
ЗНЕОХО́ТА, и, жін., розм.
1. Те саме, що небажання.
2. Стан байдужості до чого-небудь. — Цікавий сон? Ну, то розказуй. — Вона любила сни. Але він зразу замовк. Знеохота опанувала його (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 287).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 657.