ЗНЕСАМОВИ́ТІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до знесамовитіти. Темна кров ударила Сагайді в обличчя. Знесамовитілий, наблизився він до бійця впритул і, ледве стримуючись, виговорив: — Я наказую! (Олесь Гончар, III, 1959, 142).
ЗНЕСАМОВИ́ТІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до знесамовитіти. Темна кров ударила Сагайді в обличчя. Знесамовитілий, наблизився він до бійця впритул і, ледве стримуючись, виговорив: — Я наказую! (Олесь Гончар, III, 1959, 142).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 684.