ЗНЕТЯ́МЛЕНИЙ, а, е, розм., рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знетямити. Дівчина, знетямлена несподіваним горем і болем, не пробує навіть боронитися (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 282).
2. у знач. прикм. Який знетямився; нестямний.
— Захищайте князя! — Знетямлені вірні гайдуки
кинулися наосліп: захистити або вмерти (Яків Качура, Вибр.,
1953, 15);
// Який виражає знетямлення. Думати
[Жеребило] не міг. Знетямленим поглядом обводив
стерильно-білі площини стін і нічого не бачив (Павло Загребельний,
День.., 1964, 25).