ЗНЕТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. знетямлять; док., перех., розм., рідко. Позбавити розуму, здорового глузду. [Єлена:] Увільни цього бідаху. Кого знетямив бог, невинен той (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 365).
ЗНЕТЯ́МИТИ, млю, миш; мн. знетямлять; док., перех., розм., рідко. Позбавити розуму, здорового глузду. [Єлена:] Увільни цього бідаху. Кого знетямив бог, невинен той (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 365).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 659.