ЗНЕВІРЯТИСЯ, яюся, яєшся і рідко ЗНЕВІРЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗНЕВІРИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. Втрачати віру у кого-, що-небудь, розчаровуватися в комусь, чомусь. [Немилов:] Немає гіршого горя, ніж зневірятись у тих, кому ще вчора вірив (Іван Кочерга, II, 1956, 209); Та хоч і як ти мучився в неволі, Хоч і якого лиха зазнавав, — Ти не коривсь і не клонивсь недолі, Не зневірявсь у боротьбі ніколи, Ні разу зброї з рук не випускав! (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 23); Фашисти цілили в найсокровенніше — гідність, принижували, топтали її. Але й у найтяжчих випробуваннях радянська жінка не схиляла голови, не зневірювалась (Літературна Україна, 8.V 1964, 3); Бідний митець! Він зневірився в людях! У глушині, самотний, З гордим, холодним презирством у грудях Жив він забутий, смутний (Леся Українка, I, 1951, 342); [Наталя:] Не вірю я, не хочу вірити, щоб він мертвий був! [Василина:] Колись і я так думала, а тепер уже годі, — зневірилася! (Борис Грінченко, II, 1963, 536).
2. тільки док., кому, рідко. Не користуватися довір'ям у кого-небудь. — Ви, мамо, — кажу, — своїми вигадками й батька засмучуєте; мене й його заплямували, і рідна дитина вам уже зневірилась (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 239); — Зневірився він мені, дочко. Коли б ти знала, як він мені зневірився! (Панас Мирний, I, 1954, 221).