в означеннях
Тлумачення, значення слова «зоріти»:

ЗОРІТИ, зорію, зорієш і зорю, зориш, недок.

1. тільки 3 ос., поет. Сяяти, випромінюючи або відбиваючи світло; світити. На синім небі густо зоріли зорі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 49); Сумно крізь віконце Молодик зорить... (Павло Грабовський, I, 1959, 371); Минають віки, волею людей змінюється географія степу, іншими люди стають, і вітри, і трави, зостається незмінною тільки оця безмірна широчінь степова та високий Чумацький Шлях, що над нею зоріє (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 281);  * Образно. Невже ракета в космосі ширяє? Ні, серце пломеніє там людське і світить всім, зорить на виднокраї, ясне таке! (Микола Терещенко, Серце.., 1962, 4);
//  Вкриватися зорями, бути зоряним (про небо). Уже зоріло небо, і Стах вів «Колумб», керуючись зорями та маяком (Микола Трублаїні, II, 1955, 187);
//  перен., кому. Вказувати правильний шлях у житті, осявати життя. Клянемся ми всі, що народ розкуєм, Всі здійсним святі заповіти 1 волею край свій, як сонцем, заллєм, Щоб міг він і другим горіти (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 64);
//  перен. Бути величним, осяяним блиском слави. Герої, славою повиті, Зорів кожного ім'я (Павло Усенко, Дорогами.., 1951, 81); Зоріє в білім світі Вічна дума, Вічна слава Кобзаря (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 105).

2. перев. 3 ос. Блищати, виблискувати під дією проміння, світла. Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Максим Рильський, I, 1960, 125); Наші руки продовжила сталь, що несе капіталові жах: трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет.. (Володимир Сосюра, I, 1957, 492);
//  Виділятися своїм кольором, освітленням; виднітися. Цвіли над шляхом голубі Петрові батоги, зоріли ромашки, а з гущавини придорожнього жита виглядали соромливі волошки (Іван Цюпа, Грози.., 1961, 288); В саду вже зоріють серед листя зелені, завбільшки з голубине яйце, яблучка (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 427); Темніша Брянський ліс у сні, Зімкнув ряди соснові. Зоріють десь в гущавині Озера вечорові (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 185);
//  перен. Вирізнятися серед інших яскравою зовнішністю, здібностями і т. ін. Було між дівчатами так і зорію (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 63).

3. перен. Сяяти, світитися (про очі). Він так гарно вміє казати, і так у його зоріють очі, як він каже! (Борис Грінченко, II, 1963, 141);
//  чим. Виражати яке-небудь почуття (про очі). Вони слухали дідуся, і стомлені очі зоріли надією (Мирослав Ірчан, II, 1958, 25);
//  Виявлятись у виразі обличчя, очей і т. ін. Діти любі, чемні діти, Й вив життю, неначе цвіти, В личку щирість вам зоріє, Око і душа радіє (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 200).

4. Наближатися, наставати (перев. про світанок). Зоріє світанок, а він лежить, спить солодко (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 196);
//  безос. Вийшли в дорогу рано, ще зоріло, а десь коло полудня були вже на полонині (Іван Чендей, Поєдинок, 1962, 164).
Зоріє схід — розвидняється, світає; Ще й на світ не зоріло, безос. — не розвиднялося, не світало. Ще й на світ не зоріло, як я потягся на Донець і цілісінький день блукав його берегами (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 32).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, . — Стор. 688.

Коментарі (0)