ЗОРЯНИ́ЦЯ, і, ж,
1. Ранкова зоря (у 2 знач.);
світанок. Знаю я, чого осмутнів ти, зелений гаю: б'ють тебе
недосвіти, зоряниці в'ялять зимною росою, то й треба
тобі марніти (Степан Васильченко, I, 1959, 184); Занадто ми в
буденнім закопались, Не можем обійтися без дрібниць, Як
мало на вершини піднімались, Як мало зустрічали
зоряниць!.. (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 32); * У порівняннях.
Такий то був вечір.. рожевий, що аж усі козаки, молоді
й старі, притомлені довгим походом, порожевіли, як
зоряниця (Марко Вовчок, I, 1955, 332).
♦ Від (од) зоряниці до зоряниці — від світанку до
світанку. Дожидали [Кармеля] удосвіта, і ранком, і вдень,
і ввечері, й опівночі — од зоряниці до зоряниці, від ночі
до ночі усе дожидали (Марко Вовчок, I, 1955, 365).
2. Те саме, що зоря 1. Вже світало. Зоряниці Гасли білі (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 104); Скажіть, зоряниці яскраві, Кому ви світили, кому? (Ігор Муратов, Весілля.., 1949, 22); * Образно. Зоряницями печей сіяла в темряві ночей земля Олега Кошового (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 166).