Словник української мови

ЗО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗОРА́ТИ, рю, реш, док., перех. і без додатка.

1. Обробляти землю плугом Блискучі срібні лемеші зорювали незайману землю (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 47); Зорав, посіяв він горох, заволочив, Аж тут і дрібний дощ ріллю його змочив (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 60); Подивіться ви у поле, Як засіяні лани, Трактористи все зорали, — Більш не буде цілини (Максим Рильський, III, 1956, 51);  * Образно. І чим тільки цей ненависний Роман зміг закрутити їй голову, якими словами зорав і засіяв її серце? (Михайло Стельмах, I, 1962, 475).

2. Орючи, знищувати що-небудь. Селяни давно вже зорали межі, в гурті живуть щасливо, в добрі і достатку (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 41);  * Образно. Між селом і містом — у цвітінні — Мій народ зорав навік межу… (Терень Масенко, Побратими, 1950, 15).

3. тільки док. Норити землю, наробивши заглибин, вибоїн;
//  перен. Укрити зморшками (обличчя і т. ін.). Нестаток, і тяжка робота, і натуга Зорали зморшками чоло (Іван Франко, X, 1954, 42); На хвилину він заплющив очі, і всі вісімдесят років зморщок, що глибоко зорали вздовж і впоперек його лице, раптом напружились і схрестились одна з одною (Олександр Довженко, I, 1958, 498).

ЗОРЮВА́ТИ, юю, юєш, недок.

1. Ночувати просто неба. Як де стануть зорювати.., то поки каша укипить, от чумацтво і розказує усяк, де хто ходив, що чував і що видав (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 229); — А поки що будьте здорові. Не зорювати ж нам під чужою хатою (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 70);
//  Спати на зорі, на світанку. — Отак з ночі схопився [Захарко]! Ще зорював би саме, — зітхнула мати (Іван Ле, Право.., 1957, 17).

2. розм. Не спати вночі. І от робота скінчена. Сидиш Перед вікном відчиненим — зорюєш — І відчуваєш, як у грудях серце Наповнюється тихим рівним світлом (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 98).